Ввечері 30 квітня у телеграмі з’явилося звернення капітана Святослава Паламара, Калини, з приводу перебігу евакуації цивільних та поранених з заводу «Азовсталь».
Він повідомив, що з-під завалів “Азовсталі” дістають жінок і дітей, є надія, що їх також евакуюють. Джерело: полк “Азов”
З-під завалів Маріупольського заводу “Азовсталь” продовжують діставати жінок і дітей. Наразі ще є надія, що вони зможуть звідти евакуюватися. Відповідне прохання вже озвучили українські захисники.
«Цілу ніч по території заводу працювала ствольна ворожа артилерія, яка спричинила нові завали, нові руйнування. Режим тишини, який повинен був розпочатися в 06.00 розпочався лише в 11-й годині. Зараз обидві сторони сторони дотримуються режиму тишини.
З шостої ранку ми чекали евакуаційної колони, яка приїхала лише 18.25. Станом на 19.40 ми передали в домовлене місце 20 цивільних, які поїдуть на підконтрольну Україні територію.
Станом на зараз проводиться спеціальна рятувальна операція силами військовослужбовців полку “Азов”, де ми з-під завалів тросами дістаємо цивільних людей – це жінки та діти, це літні люди, і ми надіємося, що цей процес буде дальше продовжено та нам вдасться евакуювати всіх цивільних».
Святослав Паламар також наголосив, що є багато поранених, але про них чомусь не йдеться щодо евакуації їх на підконтрольну Україні територію.
«Ми просимо прогарантувати виїзд не тільки цивільних, а також поранених», – сказав керівник полку “Азов”.
Напередодні із оточеного та атакованого ворогом підприємства евакуювали 20 цивільних. Вони невдовзі мають потрапити в Запоріжжя. Про це приблизно о пів на 8 вечора 30 квітня повідомили в полку “Азов”.
Фото – скрін з відео.
Популярні статті
- В неділю ми були у свекрів, непогано посиділи. Мені навіть на мить здалося, що свекруха і справді змінилася. Ми подякували, і пішли додому. Але вже біля машини я зрозуміла, що забула у них телефон, тому чоловік залишився, а я повернулася. Мені довелося почути розмову свекрухи з свекром, і я знову почула про себе багато неприємних речей. Першою моєю реакцією було щось їй відповісти, але потім я передумала
- В минулому році у мене був ювілей, 60 років. Прийшла мене привітати донька з зятем, принесли гарний подарунок – вишивану сорочку, яку я давно хотіла. А потім донька сказала, що нам поговорити треба. Я не відразу зрозуміла, про що буде йти мова, але донька пояснила, що хоче, щоб ми жили всі разом, тобто, щоб я переїжджала до них. Я погодилася, але дуже швидко про це пошкодувала
- Моя мама дуже любить моїх дітей, і гроші їм дає часто і солодощі купує. А от дітей мого брата, сина свого, недолюблює. На великі свята ми з сім’єю їздимо до батьків, я кажу мамі, що так не гарно, що треба їй і тим онукам допомагати. Та вона так не любить невістку, що навіть дивитися не хоче на дітей
- Про свою сестру я згадала, аж коли вийшла на пенсію. У мене ні чоловіка. ні дітей немає, правда є гроші і трохи майна. Лише зараз відчула, що залишилася сама на старості років, але я вважаю, що мене племінники мої повинні доглядати, діти моєї рідної сестри Ганни
- 3 роки тому я вийшла заміж. Ми з чоловіком живемо окремо. Тато з мачухою допомагають нам в усьому. Але я не можу забути той день, коли рідна мати прийшла до мене, а я була до неї холодна