fbpx
Життєві історії
З чоловіком ми живемо в своєму маленькому будинку. У нас двоє синів. Молодший живе поруч, приїжджає до нас з родиною, допомагає. Старший давно поїхав в столицю, займається бізнесом, у нього там квартира, дружина, син. Вони два рази гостювали у нас, і, звичайно ж, були прийняті по-королівськи: найкраща кімната, ліжко на перинах, сніданок на веранді, все як годиться. Тільки ось з невісткою щось спільної мови не знайшли. А потім ми вирішили приїхати до дітей в столицю. Прибули до них в 5-ій годині вечора. Приємно – стіл накритий, посиділи, поговорили. Ніби як пора спати лягати, але куди – не зрозуміємо. Невістка каже: «Спати у нас тут ніде, ми на тиждень вам зняли готель». Ми мало не впали. Поїхали в той готель, переночували, а снідати там немає де, а кафе дорого. Одяглися і знову до дітей поїхали, а потім вирішили щось придумати

Напевно, я дуже відстала від життя – не тямлю нічого в сучасних звичаях. Образила невістку, довго не хотіла з нею спілкуватися після нашого візиту до неї, а зараз навіть не знаю – може вибачитися перед нею? Думки серед наших з чоловіком друзів і знайомих розділилися, ось і хочу на ваш розсуд розповісти свою історію: можливо, ми дійсно не праві? Але все ж якийсь внутрішній голос мені підказує, що права саме я.

З чоловіком ми живемо в своєму будинку, на околиці маленького міста. Наш будинок – це будинок наших родичів і друзів, образно кажучи. Є спеціальна гостьова кімната, а якщо приїжджає багато народу в наш будинок на чергове свято, ми можемо і свою спальню віддати, влітку з чоловіком постелити собі на веранді на розкладачках, взимку – на просторому горищі старе ліжко стоїть. У всякому разі, ми там спали, коли молодші були, зараз нам з ним обом за 60 років, та й гостей тепер не так багато. Але якщо раптом приїдуть, ми з великою радістю і щирістю надамо всім затишний нічліг.

У нас двоє синів. Молодший живе поруч, приїжджає до нас з родиною, допомагає. Старший давно поїхав в столицю, займається бізнесом, у нього там двокімнатна квартира, дружина, син. Вони два рази гостювали у нас, і, звичайно ж, були прийняті по-королівськи: найкраща кімната, ліжко на перинах, сніданок на веранді, все як годиться. Тільки ось з невісткою щось спільної мови ми знайти не могли. Вона називала наш район селом, хоч це і не село, а околиця міста. Їй нічого не подобалося, ображалася на нашого сина, що вони не на море поїхали, а тут час свій так погано проводять. Їй не зрозуміти, що ми, взагалі батьки її чоловіка, і це візит до нас в першу чергу, як до батьків, а не просто відпустка.

І ось минулої осені ми вирішили приїхати до них в гості, ніколи ще не були. Зібралися, сіли в поїзд і приїхали, заздалегідь попередивши, що їдемо на тиждень. Прибули до них в 5-ій годині вечора. Приємно – стіл накритий, посиділи, поговорили. Ніби як пора спати лягати, але куди – не зрозуміємо. Невістка каже: «Спати у нас тут ніде, ми на тиждень вам зняли готель. Не дуже дорогий, звичайно, але переночувати там є де». Ми такі здивовані були з чоловіком! Кажемо: «Та навіщо, постеліть нам хоч на підлозі в дитячій, це ж тільки на ніч!». І онук просив залишити нас у нього в кімнаті, але невістка була непохитною: вже зняли, вже оплачено і до побачення! Поспите, мовляв, приїдете.

Син сів з нами в таксі, довіз. Я бачу, що йому соромно за свою дружину, але ми з батьком тоді промовчали. Готель як в радянські часи: душ і туалет спільний на дві кімнати з сусідами, в кімнаті два ліжка з тумбочками і старим телевізором. Щось типу гуртожитку. Поспали, але снідати ніде, в кафе поряд – дорого. Взяли за свій рахунок таксі, поїхали назад до дітей. На нас часу нікому немає, все на роботі, ще добре, що у онука канікули, вдень з ним час проводили. До вечора посидимо сімейно за столом, і знову нас відправляють в готель спати. На четвертий день таких поневірянь, ми придумали з чоловіком причину, по якій нам треба їхати додому, взяли квиток і поїхали. Я всю зворотну дорогу проплакала – так було прикро за своїх дітей!

Приїхали додому, все розповіли, як нас прийняли. Молодший син взагалі розсердився – подзвонив братові і пересварилися. Та й багато наших родичів були ошелешені такою гостинністю. А ось одні наші «просунуті» друзі сказали, що це нормально за сучасними столичними мірками, і нічого нам вередувати. Чи не самі ж ми платили за номер! Ага, а за таксі туди і назад? Та й взагалі, ми ж батьки – ми своїм мамам і татам стелили на своєму ліжку, і спали на підлозі, і це я вважаю нормальним. І все ж якось мені соромно стало за свою поведінку – я ж після нашого візиту перестала толком з сином спілкуватися, тільки короткі дзвінки по справі і все.

Хочу почути думку коментують – нормально чи тепер це: селити приїжджих в готелі, особливо якщо це батьки? Чи варто мені вибачитися перед невісткою, адже я в відкриту тепер її ігнорую ?! Раз син запитав, чи не ображені ми на них, я відповіла ухильно, мовляв – як вони самі-то думають? Син нічого робити не відповів, зам’яли розмову. Передаю привіт тільки онуку, ім’я невістки навіть вголос вимовляти неприємно. Більше до них не поїдемо, але якщо ви мене переконаєте, що таке гостинність зараз – це нормально, то я, хоча б, вибачусь.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook