Їду вранці в електричці, народу повно, тиснява, шум, спека.
Ледве проштовхнулася в вагон, в руках відро з полуницею, обв’язане ганчіркою так, щоб полуницю не видно було.
Тут якийсь чолов’яга (напевно побачив як я з відром на платформі стояла) почав через весь вагон кричати:
– Жіночко! З чорним відром, так, ви! Ви на базар? Що у вас в відрі, може я куплю?!
Читайте також: ЯК МІЙ СИН НАПИСАВ ТВІР ПРО МАМИНУ ЗОВНІШНІСТЬ. ТАТО ПЛАКАВ І ДУЖЕ ПРОСИВ ЙОГО НЕ ОПИСУВАТИ
Докладно пояснювати, що я їду до сестри і везу їй полуницю, особливого бажання не було, зранку їду сонна, та й кричати на весь вагон не хочеться. І я вирішила пожартувати:
– До лікарні їду, аналізи везу!
Чоловік:
– Що-що везете?
Відповідаю:
– Так на аналізи в лікарні кал везу!
Вагон затих.
Незнайомка, що стояла поруч, запитала:
– Невже повне відро? Навіщо так багато?
Кажу:
– Скільки лікар сказав привести, стільки і везу.
Чоловік, що стоїть поруч, тицьнув пальцем в відро:
– А чи не расхлюпаєш?
Кажу:
– Думаю ні. Я ж зверху кришкою накрила, і ганчірочкою зав’язала. Так що не повинно пролитися.
Через пару секунд на відстані півтора метра навколо мене не було жодної людини. Лише бабулька трохи в стороні хитала головою і все повторювала:
– Не дай Бог так захворіти! Не дай Бог так захворіти!
