Тетяна з Олександром прожила вже майже 5 років у шлюбі разом. Вони наче й не сперечалися, особливо, але і вже таких щирих почуттів, як раніше, між ними не було. Так вважала останнім часом сама дружина.
Одягає вона нову сукню, крутиться в ній перед дзеркалом, а Олександр мовчить. Хоч би слово сказав, чи подобається вона йому в цій сукні, чи личить їй вона? Сходить у перукарню, пофарбує волосся, зробить зачіску, а Олександр ніби і не помічає нічого.
Приготувала дружина вечерю. Олександр мовчки все з’їв, помив після себе тарілку і нічого не сказав, чи страва була смачною, чи ні. А дружина так хотіла почути від нього слова схвалення, хоч одне якесь тепле і добре слово. А їх не було. Не було компліментів і чогось особливого, на що чекала завжди Тетяна.
Вона була б не проти сходити до театру, в кіно, бо любила себе показати і на людей подивитися. А Олександр надавав перевагу телевізору або комп’ютеру. Що не дуже подобалося Тетяні.
Згодом дружина вирішила про себе, що чоловік її не любить, що пора щось змінювати в житті. Тому одного дня вона все-таки мовчки почала складати свій чемодан і збирати речі. Вона мовчки пішла.
Але Олександр також робив усе мовчки. З базару дві сумки продуктів постійно сам ніс, щоб Тетянка впродовж тижня могла спокійно готувати і не бігати по магазинах втомленою. Машина на днях зламалася, а дружині завтра на роботу потрібно. Як же вона поїде громадським транспортом?
З самого ранку до пізнього вечора чоловік ремонтував авто, а наступного дня повіз дружину на роботу.
Дружина пакує речі. А Олександр мовчки спостерігає, що ж це вона надумала. Наче й не сперечалися вони.
Тетяна взяла в оренду квартиру в сусідньому під’їзді. Оселилася там. Так минув місяць. Зненацька зламався кран у вінній кімнаті. Довелося їй шукати майстра, щоб відремонтував усе гарно. Гординя їй не дозволяла просити Олександра про ремонт крана. А він, мабуть, би прийшов, адже Олександр щира та добра людина.
Час минав, йшло до зими. Тетяна вирішила зайти на попередню квартиру, щоб забрати теплі речі. Олександр був удома. Щось готував біля плити. А поряд сидів якийсь собака.
– А хто це в нас такий? – здивовано запитала дружина.
– Мерз у під’їзді. Голодний. Очевидно, загубився, або хтось залишив на вулиці його. От я й підібрав. Шкода його, залишили його самого.
– Але він такий брудний! – розпачливо зауважила відразу Тетяна.
– Так, його треба помити, – спокійно відповів чоловік.
– Давай помиємо його разом, – несподівано запропонувала дружина.
– Давай.
За годину собака лежав чистий, закутаний у великий рушник.
На столі парувала смажена картопля.
– Сідай, Таню, повечеряємо, – запропонував Олександр.
– Добре, – погодилася дружина.
Чоловік попрямував до холодильника і вийняв звідти улюблені тістечка Тетяни.
– А це я спеціально для тебе купив.
– А ти хіба знав, що я прийду? – здивувалася дружина.
– Так. Ти ж не забрала теплих речей, а на вулиці дуже похолодало. І черевики твої я встиг відремонтувати і підклеїти.
Аж тепер Тетяна зрозуміла, що Олександр таки любить її. Адже постійно опікується нею. А вона не зауважувала цього. Аж тепер відчула, наскільки це важливо, коли є поряд така рідна людина, що постійно дбає про тебе. Поступки є важливішими за слова.
Слова можна говорити різні. Але якщо нема піклування, то вони не мають абсолютно ніякого значення.
Тетяна підійшла до Олександра і попросила допомогти перенести речі з орендованої квартири назад додому. Вона хоче повернутися до нього.
– Допоможеш?
– Звісно, що допоможу, – усміхнувся Олександр.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.