fbpx

Якось Тетяна одягла нову сукню і стала крутитися біля дзеркала. А чоловік мовчить, і слова не скаже: пасує їй та сукня чи ні. І дружина зрозуміла, що щось тут не так

Тетяна з Олександром прожила вже майже 5 років у шлюбі разом. Вони наче й не сперечалися, особливо, але і вже таких щирих почуттів, як раніше, між ними не було. Так вважала останнім часом сама дружина.

Одягає вона нову сукню, крутиться в ній перед дзеркалом, а Олександр мовчить. Хоч би слово сказав, чи подобається вона йому в цій сукні, чи личить їй вона? Сходить у перукарню, пофарбує волосся, зробить зачіску, а Олександр ніби і не помічає нічого.

Приготувала дружина вечерю. Олександр мовчки все з’їв, помив після себе тарілку і нічого не сказав, чи страва була смачною, чи ні. А дружина так хотіла почути від нього слова схвалення, хоч одне якесь тепле і добре слово. А їх не було. Не було компліментів і чогось особливого, на що чекала завжди Тетяна.

Вона була б не проти сходити до театру, в кіно, бо любила себе показати і на людей подивитися. А Олександр надавав перевагу телевізору або комп’ютеру. Що не дуже подобалося Тетяні.

Згодом дружина вирішила про себе, що чоловік її не любить, що пора щось змінювати в житті. Тому одного дня вона все-таки мовчки почала складати свій чемодан і збирати речі. Вона мовчки пішла.

Але Олександр також робив усе мовчки. З базару дві сумки продуктів постійно сам ніс, щоб Тетянка впродовж тижня могла спокійно готувати і не бігати по магазинах втомленою. Машина на днях зламалася, а дружині завтра на роботу потрібно. Як же вона поїде громадським транспортом?

З самого ранку до пізнього вечора чоловік ремонтував авто, а наступного дня повіз дружину на роботу.

Дружина пакує речі. А Олександр мовчки спостерігає, що ж це вона надумала. Наче й не сперечалися вони.

Тетяна взяла в оренду квартиру в сусідньому під’їзді. Оселилася там. Так минув місяць. Зненацька зламався кран у вінній кімнаті. Довелося їй шукати майстра, щоб відремонтував усе гарно. Гординя їй не дозволяла просити Олександра про ремонт крана. А він, мабуть, би прийшов, адже Олександр щира та добра людина.

Час минав, йшло до зими. Тетяна вирішила зайти на попередню квартиру, щоб забрати теплі речі. Олександр був удома. Щось готував біля плити. А поряд сидів якийсь собака.

– А хто це в нас такий? – здивовано запитала дружина.

– Мерз у під’їзді. Голодний. Очевидно, загубився, або хтось залишив на вулиці його. От я й підібрав. Шкода його, залишили його самого.

– Але він такий брудний! – розпачливо зауважила відразу Тетяна.

– Так, його треба помити, – спокійно відповів чоловік.

– Давай помиємо його разом, – несподівано запропонувала дружина.

– Давай.

За годину собака лежав чистий, закутаний у великий рушник.

На столі парувала смажена картопля.

– Сідай, Таню, повечеряємо, – запропонував Олександр.

– Добре, – погодилася дружина.

Чоловік попрямував до холодильника і вийняв звідти улюблені тістечка Тетяни.

– А це я спеціально для тебе купив.

– А ти хіба знав, що я прийду? – здивувалася дружина.

– Так. Ти ж не забрала теплих речей, а на вулиці дуже похолодало. І черевики твої я встиг відремонтувати і підклеїти.

Аж тепер Тетяна зрозуміла, що Олександр таки любить її. Адже постійно опікується нею. А вона не зауважувала цього. Аж тепер відчула, наскільки це важливо, коли є поряд така рідна людина, що постійно дбає про тебе. Поступки є важливішими за слова.

Слова можна говорити різні. Але якщо нема піклування, то вони не мають абсолютно ніякого значення.

Тетяна підійшла до Олександра і попросила допомогти перенести речі з орендованої квартири назад додому. Вона хоче повернутися до нього.

– Допоможеш?

– Звісно, що допоможу, – усміхнувся Олександр.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page