— Ти навіщо Віталику ляпнула, що мене в тебе немає?! — з порогу обурилася Соломія, кидаючи світлу куртку на полицю в коридорі, та так різко, що дрібні ключі на металевому гачку дзвінко вдарилися об стіну.

Ярина якраз помішувала дерев’яною лопаткою картоплю на пательні, стежачи, щоб скоринка була рівною і золотавою. Вечоріло, за вікном тихо синів осінній сутінок, а в квартирі пахло смаченою цибулею та свіжим хлібом. Чоловік Максим ще затримувався на своїй роботі в автомайстерні, а вона спокійно готувала вечерю,плануючи врешті відпочити після важкого робочого дня в офісі.

— А що мені треба було казати? — Ярина спокійно поклала лопатку на край білої тарілки і вийшла до вузького передпокою, витираючи руки об невеликий рушник.

— Твій благовірний подзвонив хвилин десять тому! — Соломія зсунула брови і нервово постукала каблуком по плитці. — Запитав, довго ми ще будемо базікати десь у місті. А я тебе від минулої неділі на очі не бачила!

— Ну і підіграла б! — Соломія притопнула ногою і почала поправляти зачіску перед настінним дзеркалом. — Збрехала б, що я в кімнаті зайнята або в аптеку за рогом вибігла! Добре ще, що ти розгубилася, я хоч встигла передзвонити й наплести, що в тебе телефон збився.

— Соломіє, ми ж так не домовлялися, — спокійно відповіла Ярина, схрестивши руки на грудях. — Минулого разу ти просила один вечір прикрити, бо нібито з подругами зустрілася в кафе. А тепер щотижня моїм ім’ям прикриваєшся, мов щитом.

З Максимом вони жили вже кілька років. Узяли невелику двокімнатну квартиру в кредит, який щомісяця витягував чималу частину сімейного бюджету, обоє працювали з ранку до вечора, копійку до копійки збирали на ремонт і намагалися жити спокійно, ні в кого нічого не позичаючи і в чужі справи не втручаючись.

А от молодша сестра Максима влаштувалася зовсім інакше. Кілька років тому Соломія вийшла заміж за Віталика — чоловіка серйозного, працьовитого, зі своєю стабільною справою у будівельній сфері та просторим житлом у зручному районі.

Після весілля Соломія одразу залишила роботу в салоні краси, де колись працювала перукарем, і повністю перейшла на забезпечення чоловіка. Віталик дружину не дорікав: гроші давав без зайвих розмов, видав окрему картку для особистих витрат і просив лише одного — щоб удома завжди був теплий обід, лад і затишок.

Але кілька місяців тому Соломія записалася до сучасного спортивного клубу неподалік центру і почала занадто часто там затримуватися, приділяючи надто багато уваги молодому тренеру. Відтоді Ярина без власного відома перетворилася на її головне і найзручніше прикриття.

— Ой, подумаєш, велика справа! — Соломія махнула рукою і сіла на пуф, розстібаючи блискавку на черевиках. — Тобі шкода, що зайве слово сказати? Сказала, що в Ярини гостюю — і питання закрите.

— Закрите воно для тебе, а червоніти перед Віталиком доводиться мені, — відповіла Ярина, відчуваючи, як усередині закипає давня образа. — Він мені нещодавно передав повний пакет гостинців із підприємства. Дякував,що я тебе під час твоїх вигаданих нездужань підтримую і чаєм відпоюю. Мені аж незручно стало в очі йому дивитися.

— Ну то радій смаколикам, чого нос вертиш? — усміхнулася золовка, зовсім не відчуваючи провини. — Коротше,слухай сюди. У ці вихідні я їду відпочивати за місто на кілька днів. Віталику вже сказала, що ми з тобою їдемо до мами в село допомагати по господарству, закривати банки на зиму.

Ярина взялася руками за боки і дуже пильно подивилася на золовку, намагаючись зрозуміти, чим закінчиться це нахабство.

— Нікуди я тебе прикривати не буду.

— У сенсі — не будеш? — Соломія різко піднялася, насупившись. — Я вже все спланувала! Я за все заплатила!

— От зі своїм знайомим із тренажерного залу й домовляйся, як перед чоловіком звітуватимеш, — твердо сказала Ярина. — Якщо Віталик подзвонить — скажу все як є. Що я вдома з Максимом, а де ти перебуваєш, не знаю. Сама заварила цю кашу — сама й розсьорбуй.

Обличчя Соломії почервоніло від несподіваного опору. Вона різко відступила назад і зробила крок до невістки,дивлячись зверхньо.

— Ти мені тут правильну з себе не корчи! — процідила вона крізь зуби, ледве стримуючи лють. — Скажеш моєму чоловікові — пошкодуєш! Зрозуміла мене?

— Це яким же чином? — Ярина навіть здивувалася такій наглості, відчуваючи холодок у грудях.

— А от побачиш! — Соломія примружилася, немов хижий звір. — Максим мені вірить з пів слова! Я його давно знаю, йому тільки натякни — він одразу накрутить себе через ревнощі. Я з тебе швидко зроблю винну у всьому,сама звідси підеш з однією валізою!

Соломія різко розвернулася, схопила свою світлу куртку і вискочила за двері, гучно грюкнувши ними на весь під’їзд.

Ярина залишилася стояти на кухні в повній тиші. Погрози зовиці вона спершу всерйоз не сприйняла — мало чого скаже роздратована людина на емоціях. Напевно, подумала вона, Соломія просто лякає, а потім охолоне і придумає чоловікові іншу вигадку для своєї поїздки.

Але вона серйозно недооцінила характер і підступність родички.

Уже наступного дня Максим прийшов додому помітно похмурий. За вечерою він майже нічого не говорив, дивився в тарілку і мовчки відсунув хліб. Ярина намагалася розпитати про день, але чоловік лише сухо відмахувався.

А через день увечері, коли Ярина розмовляла по телефону з колегою по роботі, обговорюючи робочі звіти,чоловік демонстративно став у дверях і почав свердлити її важким поглядом.

— Максиме, у тебе якісь проблеми на роботі чи вдома? — не витримала Ярина, завершивши розмову і поклавши телефон на стіл.

— У мене на роботі все гаразд! — різко відповів чоловік, сідаючи в м’яке крісло і схрещуючи руки на грудях. — А от у тебе, я дивлюся, життя бурлить надто активно. Ти де вчора після роботи була?

— У поліклініці заходила, брала довідку для планового огляду, — Ярина щиро здивувалася такому тону. — А потім одразу автобусом додому приїхала. Ти ж знаєш, я завжди зразу додому.

— А годі брехати! — Максим різко підвівся з крісла, не стримуючи емоцій. — Мені вчора Соломія дзвонила! Вона тебе бачила в іншому кінці міста біля великого торгового центру! Ти там до якогось чоловіка в темну машину сідала й букет квіток тримала в руках!

У Ярини від такого наклепу аж мова пропала. Вона розгублено дивилася на чоловіка, не вірячи власним вухам.

— Твоя Соломія вигадує і навіть не червоніє! Я туди й не їздила зовсім, у мене в середу був звичайний робочий день!

— Сестра брехати не стане! — вибухнув Максим, підвищивши голос. — Їй який сенс на тебе наговорювати просто так? Каже, ти ще й гроші від мене ховаєш, на окремий рахунок відкладаєш, поки я тут натруджуюсь на роботі від світанку до заходу.

Ярина мовчки сіла на стілець, відчуваючи, як усередині все стискається від несправедливості. Вона довго дивлячись в одну точку на підлозі.

— Ось воно що, — тихо і спокійно сказала вона. — Значить, вона приходила до мене кілька днів тому і вимагала прикривати її поїздки. А як я відмовилася — вирішила нас із тобою посварити наперед?

— Ти на Соломію все не перекладай! — відрубав Максим. — У них із Віталиком міцна, зразкова сім’я! А ти за моєю спиною крутишся, та ще й сестру брудом поливаєш, аби виправдати свій обман!

— Максиме, ти при своєму розумі взагалі? — запитала Ярина, дивлячись йому прямо в очі. — Подивися на полицю біля дзеркала, там талон із поліклініки з точним часом — без двадцяти сім вечора! Як я могла в цей же момент бути на іншому кінці міста?!

Максим на секунду замислився, але потім вперто похитав головою, не бажаючи слухати жодних аргументів.

— Мало хто міг цей талон узяти! Домовилася з кимось із подруг! Усе, розмову закінчено. У суботу Соломія прийде сюди, от при ній усе це й повториш в очі!

Чоловік узяв подушку з дивана і демонстративно пішов до іншої кімнати, зачинивши за собою двері на замок.

Ярина посиділа за столом ще трохи. Руки злегка тремтіли від образи, але сліз не було — лише холодна рішучість.Значить, сестра вирішила діяти на випередження, щоб чоловік жодному слову дружини більше не вірив ніколи.

Що ж. Раз чоловік не хоче спокійно вислухати й поглянути на прості факти — доведеться показати дещо набагато переконливіше.

Ярина дістала мобільний телефон, знайшла в списку контактів номер Віталика і натиснула на виклик. Гудки йшли довго, але врешті на тому кінці відвідали.

У суботу вранці в передпокій без стуку і звичного перестуку зайшла Соломія. На ній було нове елегантне пальто, губи яскраво нафарбовані, а в руках вона тримала велику спортивну сумку з речами.

— Привіт, братику! — весело прощебетала вона, чмокнувши розгубленого Максима в щоку. — Ой, я свої речі для басейну тут у куточку залишу, гаразд? Ми з подругами в обід зустрічаємося, а поки я тут з вами побуду. Ну що,зізналася твоя благовірна в усьому?

Ярина вийшла з кухні з невеликою тарілкою нарізаних фруктів у руках. Вона рухалася спокійно, без тіні хвилювання.

— А ти, Соломіє, знову чоловікові збрехала, що всі вихідні у нас пробудеш? — спокійно запитала вона, дивлячись прямо на золовку. — Щоб поїхати зі своїм знайомим відпочивати? Ти ж сама казала нещодавно, що мовчатимеш,інакше все зруйнуєш.

Соломія вдавано притисла руки до обличчя і показово обернулася до брата:

— Максиме! Ти чуєш, що вона каже? У самої сумнівно все, а вона на мене наговорює! Я за тебе переживаю ночами, а вона бруд на мене ллє!

— Чув? — похмуро кинув чоловік, дивлячись на дружину з докором. — Совісті в тебе немає на сестру наговорювати.

— А я й не наговорюю, — рівним голосом відповіла Ярина, поглядаючи на годинник на стіні. — Зараз ми запитаємо у третьої людини, хто насправді в середу ввечері був біля торгового центру.

У цей момент у вхідні двері хтось коротко і впевнено постукав. Ярина підійшла до виходу і спокійно відчинила замок.

На сходовому майданчику стояв Віталик. У руках він тримав кілька великих пакунків і картонних коробок.Обличчя його було абсолютно серйозним.

Усмішка миттєво зникла з обличчя Соломії, котра стояла в коридорі.

— Віталик?.. — тоненько пискнула вона, задкуючи спиною до стіни. — А ти… ти як тут опинився? Ти ж казав, що поїхав у справах на склад на весь день!

— Справи я вже закінчив, Соломійко, — Віталик переступив поріг і поставив пакунки прямо на підлогу біля стіни.— Здорово, Максиме. Інші речі твоєї сестри я внизу біля під’їзду залишив, потім забереш, щоб не заважали.

— Зачекай, Віталику, які ще речі? — Максим розгублено дивився то на товариша по бізнесу, то на бліду як полотно сестру. — Що тут взагалі відбувається?

— А те й відбувається, що твоя сестра занадто багато бреше останнім часом, — Віталик дістав із пакета яскраву коробку від взуття. — На, подивися уважно. Вона тобі розповідала, ніби в середу бачила Ярину біля торгового центру?

— Ну… так, казала, — пробурмотів Максим, починаючи щось підозрювати.

— Тільки от у середу ввечері Соломія мені клялась, що допомагає тут по господарству у вас! — різко продовжив Віталик, підвищивши голос. — А сама в цей час розплачувалася моєю додатковою карткою в магазині в тому самому торговому центрі! Мені сповіщення на телефон прийшло одразу, а вчора я цю покупку випадково знайшов у шафі. У тебе, Максиме, який розмір взуття? Сорок п’ятий?

— Сорок п’ятий, — автоматично повторив чоловік.

— І в мене сорок п’ятий! — додав Віталик, виставляючи коробку наперед. — Зате в її нового знайомого з тренажерного залу — розмір зовсім інший! І квитки на базу відпочинку лежали прямо в цій коробці разом із чеком!

Соломія притулилася спиною до стіни, судорожно намагаючись підібрати хоч якісь слова виправдання.

— Віталику, ти все не так зрозумів! Це… це я Максиму подарунок вибирала завчасно, просто розміром помилилася! А Ярина мені заздрить, от і дзвонила тобі спеціально!

— Ярина мені подзвонила лише вчора і чесно сказала все як є, — твердо переребив її чоловік. — А про твої постійні поїздки мені ще раніше розповіли інші люди, коли бачили тебе біля будинку з твоїм кавалером!

Максим повільно підвівся з табурета і важко подивився на сестру.

— Соломіко… ти мені навмисне про Ярину набрехала перед усіма?

— А що ви на мене так дивитеся всі?! — розлютилася Соломія, остаточно зрозумівши, що виправдовуватися більше немає сенсу. — Подумаєш, схитрувала трохи заради власного щастя! Вона ж невістка, могла б і підтримати рідну людину! А через її довгий язик усе тепер зруйнувалося за одну хвилину!

— Не через її язик, а через твою надмірну наглость і брехню, — спокійно сказала Ярина. — Я попереджала: чужої брехні в моєму домі не буде ніколи.

— Коротше кажучи, розмова закінчена, — Віталик поклав на тумбочку біля дзеркала зв’язку ключів. — Від моєї квартири ключі можеш не шукати, я їх уже зняв, а картку давно заблокував. Збирай свої речі та їдь куди хочеш, хоч на ту базу відпочинку.

Віталик коротко попрощався з господарями, поплескав остолбенілого Максиму по плечу і вийшов на сходову клітку, зачинивши за собою двері.

Соломія постояла кілька секунд у тиші передпокою, а потім гордо підняла підборіддя, намагаючись зберегти хоч якусь видимість переваги.

— Ну і залишайтеся тут зі своїми правилами! Думаєте, я пропаду без вас? Мене інший чоловік із великим задоволенням прийме! Максиме, пішли допоможеш мені сумки до таксі донести, не буду ж я сама тягнути!

Але Максим навіть не зрушив з місця. Він мовчки дивився в підлогу, відчуваючи величезний сором перед дружиною.

Минуло кілька тижнів. Життя в будинку повернулося до свого звичного русла, але атмосфера стала набагато спокійнішою.

Понад усе, плани Соломії на нове безтурботне життя розпалися дуже швидко, зіткнувшись із суворою реальністю.Вона приїхала до свого нового знайомого з усіма своїми речами та сумками, сподіваючись на красиве життя, але швидко з’ясувалося, що той молодий чоловік знімає крихітну кімнату на околиці міста разом із товаришами і зовсім не планує утримувати чужу жінку.

Коли кавалер відверто сказав, що годувати її не збирається, Соломії довелося збирати речі назад і їхати до мами за місто. Щоб якось заробляти на життя, вона влаштувалася продавчинею в невеликий магазин неподалік вокзалу.Тепер вона іноді дзвонить брату, скаржиться на складне життя, на холод у будинку і робить спроби попросити трохи грошей до зарплати.

Але Максим тепер щоразу при звуку її голосу просто мовчки кладе телефон у кишеню, навіть не дослухавши до кінця. Натомість він частіше посміхається дружині і сам підходить до плити, запитуючи у Ярини, чи не треба допомогти з вечерею і почистити картоплі.