fbpx

Якось біля сільського медпункту Орися зустріла Лізу з коляскою. Глянула на дитину, але нічого спільного з своїм Орестом не знайшла. Привітала Лізу, та відводила погляд і намагалася якомога швидше втекти. Сумніви поселилися в душі у Орисі, не схожа дитина на її Ореста, але син заборонив піднімати цю тему

Орися щодня поверталася останнім автобусом додому в село. Так вийшло, що працювала вона в обласному центрі, уже навіть стала завідуючою магазину, бо в селі роботи не знайдеш. Роботу свою вона любила, але саме робота забирала весь її час – Орисі ніколи не було вдома.

Так і діти виросли, старшому, Оресту, вже 26 років, молодшій, Катерині, 20, вона студентка. Діти виросли хорошими людьми, то мама Орисі постаралася. Бабуся всю любов і турботу віддавала онукам. А Орися працювала. Чоловік у неї хороший, але теж весь час на роботі, він дітей любив, але якось на відстані, бо справи для нього були понад усе.

В той вечір на роботі була перезмінка. Орися ледве встигла на останній автобус. Забігла, заплатила водію гроші за проїзд і захотіла присісти. Побачила, що останнє сидіння вільне, пройшла по салоні, присіла. Біля вікна сиділа дівчина, яка втомлено дивилася в даль. Орися не відразу впізнала в ній Лізу. Дівчина була дружиною Олега, найкращого друга її сина Ореста.

Хлопці разом виросли, вчилися в одному класі, стали наче рідними. Наречену Олег привіз собі з сусідньої  області, куди поїхав на роботу. А коли одружувався, Орест був дружбою на весіллі. Орися любила Олега, як рідного сина, і Лізу вже добре знала за ці три роки, що вони жили разом. Відразу після весілля вони були частими гостями в її домі.

Ліза привіталася з Орисею, а та відразу побачила в її очах сум. Розговорилися, дівчина у відчаї розповіла Орисі, що має велику проблему – у них з Олегом чомусь немає дітей, вже три роки нічого не виходить. А Олег все частіше прикладається до оковитої. Лікарі сказали їй, що у неї видимих проблем немає. А дітей вже так хочеться, що не сила дивитися на чужих малюків.

І тут Орися, сама не знає чому, сказала: «А ти спробуй з іншим, може якраз щось вийде. А Олегу і знати нічого не треба».

Після тієї поїздки Орися не бачила Лізу десь пів року, вони чомусь перестали до них в гості приходити. А якось прийшов Орест додому дуже сумний. Орися запитала сина, що сталося. Той і розповів, що він скоро стане батьком. Дівчина від нього чекає дитину, є ускладнення, потрібні гроші. Він вже витратив все, що у нього було, але цього мало.

Не думаючи, Орися витягла гроші і дала їх синові. Орест дуже зрадів і відразу кудись поїхав. Відтоді Орися не мала спокою, все думала про дитину – це ж вона скоро стане бабусею. Але ж чому син не знайомить її з своєю нареченою? Господи, лише б з дитиною все було добре.

Орест додому приходив пізно, чорніше чорної хмари, Орися навіть боялася питати його про щось, бо бачила, що сину важко. Але одного разу таки наважилася на розмову. Орест довго мовчав, а потім ошелешив маму: «Ліза доньку народила. І ця дитина – моя».

Від почутого Орися аж присіла. Це ж що виходить – її син забрав дружину від свого найкращого друга… «Якщо любиш – приводь її з дитиною до нас додому. А людський осуд ми якось переживемо…».

А може, дитина таки Олега, вони ж сім’я… Говорити щось Оресту було марно, він був упевнений, що дитина його. Ліза після виписки разом з дитиною повернулася до чоловіка, який нічого не підозрював. Орест продовжував давати їй гроші на всі потреби дитини.

Якось біля сільського медпункту Орися зустріла Лізу з коляскою. Глянула на дитину, але нічого спільного з своїм Орестом не знайшла. Привітала Лізу, та відводила погляд і намагалася якомога швидше втекти.

Сумніви поселилися в душі у Орисі, не схожа дитина на її Ореста, але син заборонив піднімати цю тему. І як його переконати не побиватися так? Ліза зробила свій вибір, вона повернулася до чоловіка. Але як переконати сина, що він там зайвий…

Олеся Біла.

Спеціально для ukrainians.todau. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.todau заборонено.

Фото ілюстративне – LiveGournal.

You cannot copy content of this page