– А мій брат так мені і сказав прямо, що у нього своє життя, що всі витрати додаткові, які на батьків потрібні – навпіл ми маємо ділити. Ось є совість у людини? Він же з ними живе більшу частину часу, в трикімнатній квартирі, за винятком літа, коли мама і тато їдуть на дачу! – обурюється Катерина.
Батькам Катерини та її брата Миколи під 70. Вони давно вже на пенсії. Миколі майже 40 років, Катерині – 36.
У батьківській квартирі у всіх є частка: по 1/4 частині, так приватизували вони житло свого часу. А отримували її батьки якраз з урахуванням того, що у них різні діти.
– У Миколи була своя сім’я, – розповідає Катерина, – одружився ще в 22 роки, через 4 роки розлучився, дітей у них не було, вже не знаю, з якої причини. Повернувся жити до батьків, та так там і залишився з ними.
Сама Катерина заміжня вже 11 років, у неї двоє дітей і квартира взята в кредит. Старший син Катерини закінчив 2-й клас, доньці виповнилося 5 років. І грошей родині постійно не вистачає, хоча вони постійно економлять на всьому. А тут то батькам в селі треба водопровід полагодити, то на ліки батькові, то на сломатолога мамі.
– Брат заробляє дуже добре, – каже Катерина, – мені здається, що він легко вже може собі окрему квартиру купити. І не обмежувати себе ні в чому, особливо, навіть. А куди йому витрачати? Він не дуже щедрий, зайвий раз племінникам цукерку не купить. Про дні народження їх взагалі мовчу, натякаю, попереджаю, а він робить вигляд, що забув про свято моїх дітей, щоб подарунок не купувати. Так навіть він не зустрічається ні з ким, щоб не витрачатися ні на кого.
Відносини у Миколи з батьками дивні. Коли син повернувся до них після розлучення, то він став собі готувати окремо, окремо купувати продукти, окремо оплачувати комуналку. Правда, вносив половину, у сестри ніяких грошей не просив.
– Машину собі Микола тоді купив, – каже Катерина, – але найчастіше батьків влітку возить на дачу, а взимку в поліклініку мій чоловік. А недавно про послуги стоматолога для мами зайшла розмова.
– Миколо, – звернулася сестра, – дай мамі грошей, у тебе ж є! Сам подумай, у мене діти, сім’я, кредит, а ти куди витрачаєш гроші? Ну немає у мене ні копійки зайвої зараз.
– Я можу дати, – відповів брат, – але тільки в борг. Ти мені поступово виплатиш свою половину того, що буде витрачено. Батьки наші, значить і витрати загальні.
– Я так і сіла, де стояла, – говорить Катерина, – питаю у нього, чи не соромно йому?
– А чому мені має бути соромно? Тому що у мене немає дітей і боргів? Тому що я заробляю? Не бачу приводу соромитися. Твій кредит – це твоя справа. Твої діти – теж. А ось батьки у нас спільні. Мені вони не готують, господарство загальне ми не ведемо, я комуналку оплачую, причому, велику її частину. Чому окрему квартиру не беру? Це теж моя справа. Мені так подобається. Але тобі вони такі ж батьки, як і мені, а значить, допомога наша має бути спільна.
Катерина зробила, так, як сказав їй брат, адже вибору у неї більше не було. Навіть розписку слухняно написала. Правда, мамі не сказала, на яких умовах їй син і дочка допомогли з лікуванням в стоматолога.
– Чоловік мій тільки головою похитав, – каже Катерина, – сказав, що віддамо. Чого вже. На чомусь ще зекономимо, але віддамо, як і обіцяли. А я думаю, що найцікавіше у нас з Миколою ще попереду. Тепер навіть і не знаю, як нам прийдеться доглядати батьків.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
