Рішення віденського суду стосовно Фірташа продемонструвало, чому українським олігархам краще жити, багатіти і помирати в Україні. Ну, і з усіх сил берегти цей унікальний заповідник, де вони дотепер залишаються вільними і казково багатими.
Вищий земельний суд Відня таки “злив” Дмитра Фірташа. Позов австрійської прокуратури на попереднє рішення австрійського суду, який відмовив в екстрадиції олігарха до США, було задоволено в повному обсязі. Попри патетичні заяви Дмитра Васильовича про те, як він “довіряє австрійському правосуддю”, майже трирічний процес завершився для нього не найкращим чином. Із Фірташа взагалі вийшов нікудишній пророк – досить згадати його чисельні передбачення стосовно того, що чинна українська влада не переживе 2016-го року. І от – влада на місці, а олігарх готується до вельми неприємного вояжу до США.
Захист Фірташа наполягав на тому, що влада США домагається екстрадиції олігарха через те, що він активно працював з російськими компаніями, в тому числі з “Газпромом”. Така лінія від самого початку виглядала трохи безглуздою. Бо якщо йти за цією логікою, Вашингтон мав би вимагати арешту Ангели Меркель і всіх-всіх очільників країн, які купували в Росії газ. Заяви Фірташа про “політичну мотивацію” бажання американської влади надовго закрити Фірташа теж не допомогли – вочевидь, у Відні дещо менше бояться “вашингтонського обкому”, ніж схильних до корупції олігархів. Чи навпаки, більше?
Формально, рішення суду не передбачає автоматичної екстрадиції Дмитра Фірташа. Суд просто передає повноваження задовольнити – чи відхилити – запит американської сторони про екстрадицію у руки австрійського міністерства юстиції. Втім, особливих сумнівів стосовно того, яке рішення прийме міністерство, ні в кого немає.
У США Фірташа звинувачують в щедрій роздачі хабарів індійським чиновникам. В обмін на чуйне ставлення – і отримання дозволів на розробку родовищ титану.
“Група Фірташа”, в якій, окрім нього, перебувало іще п’ять осіб, з 2006 року, роздала близько, 5 млн в обмін на отримання дозволу на розробку гірничодобувної шахти в індійському штаті Андхра-Прадеш. “Ціна питання” становила щось близько 500 млн. прибутку. За цю “дрібницю” Дмитру Фірташу світить до 50 років тюрми – з конфіскацією всіх активів на додачу.
Про що свідчить сьогоднішнє судове рішення? Ну, окрім того, звичайно, що в американської Феміди надзвичайно довгі й чіпкі руки, про що ми всі й без того здогадувались?
Воно, насправді, мало би стати хорошим уроком патріотизму для всіх без винятку українських олігархів. Бо в Україні, де фірташівська РосУкрЕнерго підозрюється у списані з Нафтобазу 11 мільярдів кубометрів газу, фірташівська Ostсhem підозрюється у завданні збитків державі на суму 5 з гаком мільярдів гривень – все це не рахуючи “дрібних епізодів” з банком Надра – Фірташу “обіцяли” від 7 до 12 років позбавлення волі. За речі куди масштабніші, ніж злощасних 18 мільйонів хабарів. І немає сумніву, що по зрілих роздумах, підкріплених переходом прав власності на кілька цікавих промислових об’єктів, всілякі підозри з нього були б зняті. А так – олігарх став жертвою безпощадної глобалізації, вочевидь, перейшовши дорогу котромусь із американських конкурентів.
Вже влітку 2015 року Дмитро Васильович, насправді, щось зрозумів. В інтерв’ю українським журналістам він скаржився, як його серце тужить за Батьківщиною. “Я хочу додому, я звик жити вдома. Україна – мій дім. Якщо б я хотів жити десь в іншому місці, я там давно б влаштувався. Але я хочу додому”, – виливав душу Фірташ.
І це була правда. Україна – це справді дім. Дім Фірташа, дім Ахметова, дім Коломойсього – і багатьох-багатьох інших. Їм варто цей дім берегти далеко старанніше, ніж вони це роблять зараз. Бо більше подібних людей не терпітиме ніхто й ніде. Ні Путін, ні Трамп, ні, тим паче, європейські бюрократи та законники.
Читайте також: ТРАГЕДІЯ У ТЕАТРІ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА: АКТОР ПЕРЕРІЗАВ ГОРЛО СВІТЛОТЕХНІКОВІ
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую