Я вийшла заміж рік тому. Ми з Вадимом вже обоє “у віці”, що називається. Мені 32 роки, а Вадиму 35, але в нас обох це перший шлюб.
Мені в особистому житті щось зовсім не щастило, і Вадиму теж. Але потім ми зустрілися, і вирішили, що ще не пізно нам створити сім’ю, діток народити.
Коли я прийняла рішення виходити заміж, то чесно кажучи, трохи ризикувала, бо знала, що у Вадима не зовсім приємне минуле. Вадим колись любив прикладатися до чарки, ніде не працював, і жив одним днем.
Але останнім часом він дуже змінився, перестав пити, і навіть роботу знайшов.
Маємо лише одну проблему – у нас з Вадимом немає житла.
Я знала, що мама Вадима вже більше, ніж 20 років на заробітках в Іспанії, також мені було відомо, що вона купила молодшому брату мого чоловіка квартиру, то ж я сподівалася, що свекруха і нам придбає житло.
Але в родині мого чоловіка все так заплутано, що я ледве у всьому розібралася.
В підсумку свекруха нам відмовила і сказала, що ніяку квартиру вона нам не зобов’язана купувати.
Я цього не розумію, чому вона робить таку велику різницю між дітьми – одному синові все, а іншому нічого?
Вадим мені намагався пояснити ситуацію, яка склалася у них в сім’ї, але я все одно не розумію, як так можна?
Батьки мого чоловіка розлучилися ще до того, як свекруха в Іспанію поїхала.
Двох маленьких синів вона тоді на чоловіка свого залишила.
Сама в Іспанії заміж вийшла ще раз, і ще двох дітей там народила.
Вадима вона не любить, і практично за сина не признає, бо він схожий на батька. А от молодшого сина, який на неї схожий, вона любить, і навіть квартиру йому купила.
Я не витримала, дізналася номер свекрухи через знайомих людей, і написала їй повідомлення.
Сказала, що так не можна, адже мій чоловік також її дитина, і на даний час потребує її допомоги.
У відповідь вона мені написала:
– Нехай Вадиму його батько допомагає. І це, взагалі, не твоя справа.
У мене просто слів нема. Ну як так можна?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.