Я була заміжня двічі, не дуже просте мала життя. З першим чоловіком ми дуже хотіли мати діток, але не склалося. Віддали багато грошей на фахівців, але причину так і не встановили. В кінцевому підсумку мій колишній чоловік був у відчаї, і звинувативши у всьому мене, пішов шукати собі іншу жінку. Сталося це після 11 років нашого шлюбу, коли я була вже теж далеко немолода.
Незважаючи на глибокі хвилювання через зраду коханої людини, я все-таки зуміла взяти себе в руки, і спробувала створити сім’ю з іншою людиною. У другому шлюбі я дуже швидко дізналася, що чекаю дитину, і у мене народилася донечка. Хоч мені тоді було 43 роки, і здоров’я було вже «не те», для мене моя донечка стала справжнім подарунком небес – моя довгоочікувана, щиро вимолена у Бога дитина.
Спочатку я думала, що найбільшою проблемою у моєму віці буде не дуже добре самопочуття, а лише згодом дізналася, що найгірше ще попереду. Не було жодної людини, яка не дивувалася б тому, що я в своєму «поважному» віці, хоча раніше мені здавалося, що я виглядаю молодше за свої роки, якимось дивом чекаю дитину.
До всіх лікарів я сиділа в чергах на прийом серед молоденьких дівчат, які косо на мене дивилися і перешіптувалися між собою. Медсестри з мене сміялися, а лікарі не приховували здивування, задаючи мені питання: «А чому ж ви думали раніше?» Доводилося все по пів години пояснювати, що пізня дитина – це не моє усвідомлене рішення, а результат збігу обставин. До слова сказати, вік батька дитини нікого не бентежив, хоча він на 2 роки старший за мене.
Мене називали старою мамою, дорікали в тому, що не поміняла чоловіка на кілька років раніше, тривожили тим, що я вже не зможу нормально дбати про маленького малюка. Останнє, до речі, так і сталося: незважаючи на те, що раніше я не відчувала себе «старою бабусею», дитина за кілька місяців дуже сильно втомила мене. Грошей на няню не було, а наші з чоловіком батьки вже були старенькими, і допомогти не могли.
Виховання дочки давалося дуже важко – після того у мене погіршився стан суглобів, і я просто за нею не встигала. Часто сварилася на неї через відчай. Незнайомі люди в основному думали що я її бабуся, а не мати.
Коли дочка пішла в садочок – краще не стало: місцеві матусі вважали мене дивною і цуралися мене. Дочка, як мені здається, заздрила іншим дівчаткам через те, що їх мами молодші і красивіші. У школі було те ж саме. Тільки коли вона пішла в інститут, велика різниця у віці з батьками її подруг якось вирівнялася, і я змогла зітхнути спокійно.
Зараз дочці вже 26 років, і на мій превеликий жаль, вона вирішила піти по моїх стопах: не хоче поспішати з появою дитини, і розраховує років до 35 пожити лише, як то кажуть, «для себе». Я намагалася її переконати, розповідала про всі негаразди пізнього материнства, але вона не вірить – думає, що мені просто дуже хочеться стати бабусею. Мені сумно від таких думок, не хочу, щоб донька жила, як я. Як відмовити її від цього?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – firststep.
