fbpx
Життєві історії
Я сирота, мама чоловіка колись прийняла мене, як рідну доньку. Нещодавно чоловіка не стало, тепер я живу з свекрухою і не знаю, як їй сказати, що я хочу жити окремо. Колись вона мене підтримала, а тепер сподівається на мою підтримку

З Олександром я познайомилася в 22 роки. Ми зустрічалися всього кілька місяців, після чого одружилися. Справа в тому, що я жила зі своєю старенькою бабусею на знімній квартирі. Я кругла сирота, моїм вихованням займалася бабуся. І ось нещодавно бабусі не стало. Вона хворіла вже багато років, але як нібито трималася з останніх сил до мого повноліття, щоб я не потрапила в дитячий будинок.

Я відчувала себе нікому не потрібною і самотньою, але на щастя це тривало недовго. Незабаром я познайомилася з прекрасним, добрим і чуйним хлопцем за якого незабаром вийшла заміж. На цьому наполягла його мама. Олександр запропонував мені переїхати до нього, але майбутня свекруха сказала, що прийме в будинок тільки законну дружину. Так ми й одружилися. Його мама прийняла мене як рідну.

Знаючи, що я сирота, ніколи не дорікала, якщо у мене щось не виходило, а пояснювала і показувала, як робити правильно. Завдяки свекрусі я навчилася шити для себе красиві сукні. А коли через два роки у нас з чоловіком народилася дочка, то його мама у всьому мені допомагала. Мало того, що вона всьому мене навчила, так ще й завжди була рада посидіти з онукою, щоб ми могли з чоловіком сходити, наприклад, в кінотеатр або просто побути удвох.

Прожили ми в добрі і злагоді 15 років, а нещодавно мого чоловіка не стало. І якби не свекруха, то я не знаю, як би я пережила б цю втрату.

Олександр був найкращим чоловіком для мене і батьком для нашої дочки, про якого я могла б тільки мріяти. Його мама стала мені справжньою опорою. Вона попросила мене залишитися жити у неї, чому я тільки зраділа. Адже, якщо чесно, я не знала, куди йти.

Відтоді пройшло три роки, і я вже пошкодувала про своє рішення. Втративши сина, свекруха вирішила вилити всю любов на мене. Так, вона дуже допомагає, але її турбота вже стає нав’язливою мене. Без її відома я не можу нікуди піти, нічого зробити. Мені вже хочеться далі жити. Свого чоловіка я дуже любила, але мені потрібно якось жити далі. Мені ж всього 40 років і моє життя триває.

А свекрусі незручно сказати, що я йду на побачення. Донька вже доросла і я могла б з’їхати з нею на знімну квартиру. Але я не знаю, як про це повідомити мамі мого чоловіка. Адже крім усього у мене прокидається почуття провини, що в гірший час мого життя свекруха мене підтримала, а я тепер хочу її кинути.

Я дуже вдячна їй, але і жити разом далі мені нестерпно. Вона в курсі всіх подробиць мого життя. Коли я не вдома, то постійно дзвонить і переживає. А вдома я ніколи не можу нічого приготувати і зробити, тому, як заздалегідь все вже зроблено нею. Загалом я не відчуваю себе господинею свого життя. Але і переїжджати поки не наважуюся. Дуже боюся образити цю добру жінку. Важко знайти правильне рішення в цій ситуації.

Фото ілюстративне – pinterest.

facebook