fbpx

Я своєму синові на Новий рік так і сказала – готуйся. У цьому році на пенсію буду йти, сяду тобі на шию. Інакше не вийде, вибач, на пенсію не сильно проживеш. Тисячі 3 в місяць будеш мені давати, мені і вистачить, я думаю. І на себе, і на собачку. Юрко, опустивши очі, промовчав. А дружина його аж в обличчі змінилася, вона якраз мовчати не стала

– Я вже впевнено вирішила, що ось допрацюю до дня народження, і піду на пенсію, – розповідає подрузі Катерина Іванівна. – Дачею займуся своєю нарешті! Буду читати, відпочивати, ягоду збирати, гриби солити. Собачку заведу, я давно вже мріяла про це. Маленьку породу якусь візьму, не кошлату. Буду з нею гуляти в парку. Працювати вже ні сил, ні бажання немає. Та й взагалі. Треба давати дорогу молодим.

– Собачку хіба прогодуєш на цю пенсію? – зітхає подруга. – Не знаю, Катю. Мене ось попросили з роботи піти, звільняють у нас людей, сама б я не пішла. Планувала працювати, поки ноги носять. Без зарплати виживати не дуже легко в наш час, навіть без собачки.

– Так проживу як-небудь, – безтурботно махає рукою Катерина Іванівна. – У мене син є, врешті-решт. Я йому на Новий рік так і сказала – готуйся, мовляв. У цьому році на пенсію буду йти, сяду тобі на шию. Інакше не вийде, вибач, на пенсію не сильно проживеш. Тисячі 3 в місяць буде мені давати, мені і вистачить, я думаю. І на себе, і на собачку.

У 36-річного юрка, сина Катерини Іванівни, три дочки: молодшої шість років, старші – школярки. Дружина Юрка, Зінаїда, не працює, займається дітьми. Різниця у віці між дівчатками невелика, і постійно у Зіни то зовсім крихітна дитина, то першокласниця, то чергова підготовка до школи.

Тільки останніми роками з дітьми стало легше. Але виходити на роботу Зінаїда, здається, і не збирається. Незважаючи на те, що у них з чоловіком кредит, та й діти вже не немовлята.

– З трьома дітьми? – сміється вона. – Так я навіть повне право маю не працювати, поки молодшій не стукне чотирнадцять. А в цьому році у нас знову перший клас.

Зіна готує, миє, прибирає, зустрічає дівчаток зі школи, допомагає з уроками, возить на гуртки і бере участь в усіх можливих батьківських комітетах.

Тим часом, грошей у них в сім’ї не так і багато – що, власне, не дивно при такій кількості людей. На необхідне вистачає, і все. Платять кредит, їдять, більш-менш нормально одягаються – при цьому дуже часто молодші доношують одяг старшої, благо, дівчатка всі. Зіна в’яже, шиє, щось переробляє, комбінує і вигадує. Раз на рік дуже бюджетно виїжджають на море, в наш приватний сектор. Знімають сарайчик якийсь, готують самі, до моря йдуть пішки пів години – в загальному, всіляко економлять скрізь, де тільки можна.

І не тому, що жадібні, а тому, що грошей в обріз.

Ніяких, звичайно, заощаджень на чорний день у Зіни та Юрка немає. Якщо щось і виходить відкласти, найближчим часом все йде на затикання який-небудь чергової діри. Те пральна машина зламається, то кросівки дочки раптово стануть малі, то зуб у кого-небудь заболить. У таких випадках Зінаїда витрачає убогий запас грошей, який вдалося відкласти, або бере з накопичень, наприклад, на відпустку.

– Слухай, ну синові на шию сідати якось не дуже добре, – каже Катерині Іванівні подруга. – Тим більше твоєму, багатодітному батькові. Звідки він тобі гроші візьме? Він і так кінці з кінцями ледве зводить. Як він взагалі поставився до цієї ідеї?

– Так він нормально поставився! – каже Катерина Іванівна. – Це невістка, Зіна, аж в обличчі змінилася, коли почула, що я на пенсію виходжу і прошу допомоги. Каже: “Катерино Іванівно, це ви зараз серйозно, про 3 тисячі на місяць, або пожартували? З якого дива ми вам повинні допомагати? Ми самі ледве тягнемо!” Ну, тут треба віддати належне, Юрко мій шикнув на дружину-то. Каже: “Ну, взагалі-то мама нам допомогла непогано свого часу, віддала бабусину однокімнатну квартиру, невже не пам’ятаєш?”

У цій однокімнатній квартирі Юрко з Зінаїдою жили до самого народження другої дочки, а потім продали її і взяли в кредит нинішню квартиру, в якій зараз живуть, трикімнатну, яку навряд чи змогли б собі дозволити з нуля.

– А я невістці так і сказала – якби однокімнатну квартиру я вам не віддала, могла б зараз здавати її, і не за 3 тисячі, які у вас прошу, а за всі 6 тисяч, а то і більше. Ніякого горя б не знала. Мені одній цього вистачило б за очі. Так що, кажу, Зиночко, борги потрібно віддавати. Поки могла працювати – я працювала, ні у кого нічого не просила. Більше вже не можу.

Як вважаєте, сідати на шию до сина, коли там і так вже четверо – неправильно? Мати повинна якось сама? Бачить же, що син та його дружина зовсім не шикують, знає, що у них троє дітей. Ну живуть же якось інші пенсіонери, навіть з набагато меншою пенсією.

Або свекруха права, нехай син розщедрюється? Вона дійсно дуже допомогла їм, віддавши квартиру. А тепер настав час просити допомоги самої. Має право.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – sixtyandme.

You cannot copy content of this page