– Збирайте, мамо, речі, поживете у брата, поки ми ремонт будемо робити, – скомандувала донька.
Я приїхала з заробітків, привезла з собою чималу суму, от донька і захотіла за ці гроші ремонт вдома робити.
У цій справі я доньку підтримувала, бо заради ремонту будинку я в Італію і подалася. Хотіла щось заробити і собі на старість, і дітям допомогти.
Але я не розуміла, чому з ремонтом не можна почекати два тижні, поки я у відпустці, щоб я вдома побула. Та Марина моя запалилася негайно все робити, викликала бригаду майстрів, а мене зять перевіз до сина.
Юрко мій одружився в сусідньому селі. У них є свій невеликий будинок, і син не мав нічого проти, щоб я у них пожила.
А мені соромно було до них їхати з пустими руками, бо донька забрала від мене всі гроші, начебто на ремонт нашого будинку.
Приїхала я до невістки з сином з італійським панетоном і пачкою кави – це все, що мені вдалося забрати з дому. Та не зважаючи на те, син прийняв мене дуже тепло, невістка теж дуже добре до мене ставилася.
Пожила я у них два тижні, а коли вже збиралася їхати назад в Італію, дала їм свою пенсійну карточку, думаю – хоть щось. Адже відколи я стала заробітчанкою, всі гроші доньці діставалися, вона казала, що так буде справедливо, адже вона живе зі мною.
Син не хотів у мене брати пенсійну карточку, але я наполягла, бо мені було дуже незручно від того, що вони мене так гарно у себе вдома прийняли, а я їм нічим не допомагаю. Пенсія у мене невелика, та це все одно краще, ніж нічого.
Я повернулася на роботу, стала заробляти гроші, і по традиції відправляла їх доньці. Марина захотіла нові меблі, і добудову ще взялася робити. Я тішилася, що гроші у справу йдуть, а не пускаються по вітру.
Та коли в наступному році я знову приїхала додому у відпустку, то на мене чекав неабиякий сюрприз – у нашому відремонтованому будинку з добудовою для мене місця не знайшлося.
Я запитала, де моя кімната, а донька сказала, що поки-що немає, але за наступний рік вони щось придумають, може і добудують десь ззаду ще яку кімнатину.
– Мамо, були би гроші, вона все зробиться з часом, – стала заспокоювати мене донька.
Мені на душі дуже прикро було, бо я сподівалася, що кімната для мене точно є облаштована, та виявилося, що я помилялася.
Поїхала я до сина в гості, невістка накрила стіл, пригостила мене гарно, стала розпитувати, як життя, як я себе почуваю. Я спіймала себе на думці, що донька жодного разу мене про це не спитала, їй лише гроші мої цікаві.
Коли я вже збиралася йти додому, невістка принесла пакунок, а там – кілька тисяч гривень. Я не зрозуміла спочатку, що це за гроші, та вона мені пояснила, що це моя пенсія. Вона щомісяця гроші знімала, але не витрачала, а складала для мене.
Я була вражена цим їхнім вчинком, і сказала, що я не візьму ці гроші. Але невістка наполягла:
– Мамо, у нас є все, що треба. А Вам ці гроші точно пригодяться, – сказала вона мені.
Після цього я знову повернулася в Італію, але вже вирішила, що буду відкладати гроші для себе, тому перестала висилати євро доньці.
Марина відразу це помітила, і стала мені телефонувати, питати, коли я гроші вишлю, щоб вони почали і для мене добудову.
– Не треба більше ніяких добудов, – кажу. – Якщо ви досі цього не зробили, то і тепер не треба. Я собі на квартиру збирати гроші буду.
– Квартира теж непогано, – зраділа донька. – Буде комусь із внуків, – розпорядилася вона.
Та я вирішила, що куплю квартиру для себе, а з часом перепишу її на свого сина. Доньці я вже достатньо допомогла. Думаю, так буде справедливо.
А яка ваша думка?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
