fbpx
Україна
Я прокинувся від власного крику серед ночі: «Де мій автомат?!»

Я прокинувся від власного крику серед ночі: «Де мій автомат?!».

Кохана ніжно обняла мене пригорнула і прошепотіла: «Спокійно! Ти вдома!». Скільки вже таких ночей було? Одному Богу відомо.

Війна! Вона з’їдає тебе зсередини! Таке враження, що в твоєму серці не залишилось вже нічого, лише сліпа лють і ненависть! Пекельний біль і розпач!

Ти ходиш по вулиці, працюєш на роботі, посміхаєшся людям, розказуєш смішні історії і лише вона відчуває, що ти переживаєш насправді! Вона бачить, що ти переглядаєш в інтернеті, як крадькома витираєш сльози, і терпляче обнімає зі словами: «Спокійно! Ти вдома!».

Кохана! Вона знала розклад коли, у яку зміну я чергую і коли стою на посту. 

Телефон тихо вібрує в кишені о 4 ранку. Ти кладеш його на плече і руками набиваєш тільки що розстріляний магазин і шепочеш: 

– Чому не спиш? 

– Не спиться. У тебе все нормально? 

– Так ніч була тихою.

Обманюєш, щоб не переживала, а вона вдає, що вірить.

Неймовірне терпіння і сила волі! От як можна описати дружин воїнів!

Ми солдати абсолютно не подарунки! Ми всі живемо війною, яка живе в нас і шепоче до нас безсонними ночами! Ми всі чудово розуміємо що з нами відбувається, але нічого не в стані з цим зробити! 

Десяток вояк, які можуть з диким сміхом «завалити» до тебе додому серед ночі, постійні поїздки у інші міста, зустрічі з такими самими, як ти, і найстрашніше – поxорон Побратимів! Все це наші кохані переживають з нами. 

8 Жовтня 2014 року я вийшов на автовокзалі у Трускавці вперше повернувшись з «Зони АТО». Я був весь чорний, зарослий. Рюкзак з речами, намет, бронежилет, каска. Така собі ходяча купа всього, і раптом крик на пів-міста! Через людей неслась моя кохана як вихор! Вона повисла на мені і у цей момент я був найщасливішим у цілому світі!

Кожного разу, коли ворог вривається на нашу землю, дивним чином у суспільстві виділяються люди, які до цього жили своїм непомітним життям. Люди, які своє життя оцінюють значно менше за життя інших і беруть в руки зброю! Воїни! Особлива каста у суспільстві, люди готові на все заради своєї країни, і яких одразу забувають, як тільки стає спокійно! 

Але є ще менш помітна частина суспільства, які переживають війну не менш важко ніж ті, хто йде у бій. Наші дружини, матері, діти – це вони пережили цю війну разом з нами. Це вони були тими, заради кого ми найбільше йшли на війну і хто своїми молитвами втримав нас живими! Вони воювали разом з нами!

Наші Кохані – ви найкращі психологи і реабілітологи! Кожна з тих, хто дочекався і витримав – вартує найвищих державних нагород! Дякую Вам за терпіння!

І я вважаю, що у кожному місті потрібно поставити пам’ятник Жінці, яка чекає солдата! Це буде справедливо! 

І хай пробачать мені цю статтю дівчата, які були зі мною на війні. У Вас своя історія, яка не менш жорстока!

Згідно офіційної статистики 70 % сімей учасників бойових дій розпадаються!

Леонід Федевич, ветеран АТО.

Related Post

facebook