Зараз дуже хочу розповісти вам про свою непросту ситуацію зі своїм чоловіком. Я була заміжньою 7 років, і весь цей час жила лише заради свого чоловіка. Розумієте, все, що б я не робила, було заради нього, і для нього. Буквально все! Знаю, що багато хто з вас не зрозуміють мене і, можливо, засудять, але це дійсно так і було, я вважала, що так має бути. Просто мене так виховали з дитинства, такі відносини були у моїх батьків. Ось і я взяла собі таку модель поведінки. Але зараз розумію, що зробила тоді велику помилку! Так люди не живуть.
Всі роки нашого сімейного життя мій чоловік тільки приймав любов та турботу, як належне. Так було завжди. Він любив, коли за ним доглядають, і я давала йому цю турботу. Спочатку наші відносини і вишикувалися на цьому – я про нього піклувалася, коли ми були ще студентами, так і вирішили жити разом. Думаю, йому просто було зручно зі мною. Можливо, тому він і покликав мене заміж свого часу. Так би мовити, знайшов собі няньку або ще одну матір, на яку ось так просто можна все звалити: всі турботи та роботу.
Але тоді я була молода, закохана і нічого не мала проти. Мені подобалося доглядати за своїм чоловіком, адже я жінка. Цим я і займалася всі роки спільного життя. Я готувала йому те, що він любить, робила те, що подобалося йому і так далі. Можна сказати, що я жила його життям. Ніколи не говорила йому нічого проти, слухалася його і опікала. Натомість же не отримувала нічого! Мій чоловік ніколи не дбав про мене. Не можу сказати, що він ображав мене! Ні, такого не було! Просто я не бачила турботи і хорошого ставлення до мене. Я завжди була для нього на рівні прислуги або обслуговуючого персоналу. Все зводилося у нас лише до одного – принеси, подай, зроби, виховай, відвези. Все, нічого більше! Мою турботу чоловік сприймав як належне. Ні спасибі тобі, ні будь ласка! Тільки команди та наряди він видавав! Чоловік дуже швидко звик до такого життя, і намагався щоразу просити щось більше, але завжди був незадоволений. Я постійно щось робила не так.
Якщо чесно, я, як жінка, чекала, що він мене полюбить. Думала, що з часом він зрозуміє, як я потрібна і важлива йому, стане цінувати мене і те, що я роблю для нього. Але роки швидко минали, а відносини між нами залишалися колишніми. У них не з’явилося ні тепла, ні турботи, ні взаєморозуміння, ні вдячності. Холодно, сухо, стримано. За ці 7 років я так втомилася чекати любові чоловіка! Просто втомилася, і все! Ну, хіба я не заслужила хоч крапельки турботи натомість? Невже так важко подбати про мене хоч на секунду, дати зрозуміти мені, що я важлива в його житті?
Загалом, в один прекрасний момент я вирішила, що більше не буду нічого чекати. Я вирішила піти від чоловіка. Просто зібрала валізу і пішла з дому! Ось так! Знаєте, зізнаюся чесно, я не хотіла розлучатися з ним. Адже незважаючи ні на що, я щиро його кохала. Я просто хотіла, щоб він зрозумів, як я важлива йому. Щоб мій чоловік побачив, що я робила для нього і яке місце в його житті займала. Я сподівалася, що чоловік зрозуміє, як йому було добре зі мною. Адже коли я пішла, більше нікому було йому в усьому догоджати і він мав це зрозуміти та побачити.
Перший час я чекала, що він буде просити мене повернутися. Він дзвонив, питав, де я і чому пішла, але не більше того. Час минав, а повернутися мене назад додому так ніхто і не попросив! Більш того, днями я отримала документи на розлучення! Тільки уявіть, він вирішив розлучитися зі мною! І це подяка мені за всі сім років спільного життя та турботу про нього? На цю людину я витратила стільки років? Як так можна? Якби знала, що так буде, пішла б раніше! Що йому ще було потрібно, невже я була поганою дружиною для нього? Шкода, що моє сімейне життя скінчилося ось так. Тепер зрозуміла я, що зробила серйозну помилку догоджаючи чоловікові в усьому.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, pxhere.
