fbpx
Життєві історії
Я багато років доглядала свою недужу свекруху, вона мені завжди дуже дякувала, називала донечкою, так мило дивилася в очі. А в підсумку вона нас підвела після того, як її не стало: квартиру віддала доньці, а нам – страшну стару дачу, як насмішку. Дуже прикро, адже на словах вона завжди мені говорила, що житлом нас забезпечить. Тільки це житло зовсім вже не житлове, а покинутий та похилений будиночок в маленькому селі

Не даремно люди кажуть, що не роби добра, не отримаєш зла. Така правдива та життєва приказка. Ось і у нас так в житті сталося: я доглядала свою недужу свекруху, а в підсумку вона нас обдурила після того, як її не стало: квартиру віддала доньці, а нам – страшну стару дачу, як насмішку. Дуже прикро. Хоч свекруха мені завжди дякувала за підтримку і на словах говорила, що житлом нас забезпечить. Тільки це житло зовсім вже не житлове, а покинутий та похилений будиночок.

А починалося все так: майже 20 років тому я вийшла заміж, сама я сирота, у нас народилася в родині двійня, хлопчики. А у чоловіка є ще молодша сестра, їй зараз 38 років. Вона теж вийшла заміж за чоловіка з квартирою, а коли народила, то розлучилася з ним і відсудила у чоловіка частину квартири. Куди було діватися: її чоловік не продав своє житло, а просто купив їй і доньці однокімнатну квартиру, рівноцінну відсудженій частці. А ми з чоловіком жили небагато, ще й двійня – орендували теж квартиру, думали про кредит, бо мріяли, звичайно, про своє власне житло. Хоч у свекрухи була трикімнатна квартира, але жити ми в неї не збиралися: навіщо на кухні дві господині?

Але трапилося щось недобре: свекруха моя занедужала. Довелося переїжджати до неї, щоб доглядати, а значить – завжди. Сестра чоловіка аж перехрестилася, що не їй це довелося робити, вона сказала, що її неприємно сидіти з недужими, навіть якщо це рідна мати. А свекрусі потрібний був щоденний, постійний догляд. Свекруха толком більше і не могла ходити, майже весь час лежала. На мені були всі домашні справи, приготування їжі і догляд за свекрухою, навіть роботу прийшлося покинути.

У свекрухи характер був не злий, але якийсь хитренький, все сама собі на умі. Іноді до неї приходила зовиця (сестра чоловіка), щоб я збігала на ринок, закупилася продуктами, зайнялася іншими справами в місті, і тоді вони годинами про щось говорили в кімнаті мами. Наші діти не завжди могли посидіти з бабусею – обидва в школі. Мабуть, в один з таких днів був запрошений нотаріус, а ми навіть і не знали. Загалом, коли в цьому році не стало свекрухи, заповіт був вже готове. Які ж ми були здивовані, словами не передати, коли дізналися, що за заповітом рідна сестра мого чоловіка з її донькою – власниця всієї квартири, а ми «щасливі власники» старезної нікому не потрібної дачі, яка з дня на день вже розвалиться. Ось так!

До слова про дачу: це дерев’яний будиночок, страшненький і перекошений, з ділянкою зарослим бур’яном. Колись ця дача дісталася від батьків свекрухи, нічого толком там не росте, земля глиниста, та й в сам будинок треба вкладати дуже багато грошей, а краще – зносити і будувати новий. Ніхто дачею взагалі не займався, були спроби її продати, але за дачу давали таку смішну ціну, що все забули на цей продаж і так просто її залишили – нехай стоїть до кращих часів. І ось, мабуть, ці «кращі часи» для нас настали.

Звичайно ж, чоловік вже почав процес оскарження заповіту, всі документи подав для того. Його сестра вічно дзвонить з докорами у нашу сторону, каже, щоб ми виселялися з квартири: «Закон є закон!». Наш адвокат запевняє, що ми запросто можемо виграти справу, заспокоює нас. Але тут навіть не матеріальна сторона засмучує нас, а моральна: ну як свекруха могла бути такою лукавої! Я ж їй дочку замінила, я ж за нею доглядала, і наші діти теж, хоч і хлопчики, але ставилися до бабусі з турботою: вміли для неї кашу зварити, принести те, що вона просить, тиск поміряти. Вони добрі хлопці, а вона їх – на дачу. Онуку свою від зовиці вона майже не бачила, та не хотіла приходити до недужої бабусі, так як і її мама, тільки по вайберу спілкувалася. Як після цього вірити, здавалося б, рідним людям?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page