Моя свекруха навчила мене одну дуже важливу річ. Минули роки, я сама вже бабуся, але я досі її пам’ятаю, і її приклад мені в житті став у нагоді.
Я народилася і виросла в селі, але після школи я переїхала в місто, щоб поступити в інститут. Ні досвіду, ні якоїсь життєвої мудрості у мене не було.
Відразу ж на першому курсі я зустріла Павла, спочатку ми з ним просто дружили, а з часом наша дружба переросла у щось більше.
Щойно отримавши дипломи, ми вирішили одружитися. Свекрусі не подобався вибір її сина, вона називала мене провінціалкою, вважала, що я недостойна її синочка.
Павла вона не любила так, як люблять батьки своїх дітей. Коли він народився, свекруха з чоловіком розлучилася, а дитину віддала своїй мамі, так що мого чоловіка виховала практично бабуся.
Тим часом свекруха влаштовувала своє особисте життя. Вона ще раз вийшла заміж і народила ще одну дитину. Того сина вона дуже любила, а про Павла не дбала зовсім. Весь цей час Павло жив у бабусі, він вважав себе небажаною та непотрібною дитиною.
Незважаючи ні на що, мій чоловік виріс дуже хорошою людиною, він чемний, вихований і люблячий, я вважаю, що мені з ним дуже пощастило. Чого не можу сказати про свекруху.
Після весілля ми певний час жили у неї, тому що на оренду у нас не було грошей. Його молодший брат якраз служив в армії, і до його повернення свекруха нам дозволила пожити у неї.
Ця ідея мені не подобалася з самого початку, але іншого виходу у нас не було. До того ж, працював один чоловік, бо я чекала дитину.
На мій стан свекруха не зважала, і навіть коли мені було погано, я все одно мала мити, прибирати, готувати – всі домашні обов’язки були на мені.
Свекруха мені тільки тицяла, де помити і де прибрати. Вона стверджувала, що я білоручка і не можу нормально виконати домашню роботу.
Я все це терпіла, адже розуміла, що орендовану квартиру ми точно не потягнемо. Чоловікові теж нічого не говорила, щоб він не засмучувався. З’ясування стосунків з його мамою привело б до того, що ми залишилися б взагалі на вулиці, тому я вирішила читини мудро і мовчати, поки ми живемо в її домі.
Коли брат Павла повернувся з армії, і ми відразу взяли в оренду невелику кімнату. Важко нам було, але ми раділи, що нарешті живемо самі.
Свекруха до нас не любила приходити. Якщо і заглядала в гості, то постійно робила мені зауваження, вказувала, де брудно і не прибрано.
Тим часом, молодший брат мого чоловіка розгулявся не на жарт, дійшло до того, що він привів додому дівчину, і сказав, що вона тепер залишається тут жити.
Як виявилось, дівчина брата вже дитину чекала. І друга невістка була зовсім не схожою на мене – вона показала моїй свекрусі свій характер в повній красі. Ліля, так звали цю дівчину, сповна віддала свекрусі за мене.
Минали роки. У нас життя налагодилося, ми отримали власну квартиру.
Діти росли, а свекруха старіла. Її молодший син хотів би її з квартири виселити, заважала йому мама, хотів жити на широку ногу. Він зажадав, щоб ми маму забрали собі, але я не погодилася.
Чоловік вирішив відвезти маму в село до її родичів. А через два роки її не стало, організацією похорону займалися ми, син молодший навіть не прийшов попрощатися з матір’ю.
Вже минуло багато років, я сама побувала і на місці і свекрухи, і тещею стала теж, але ніколи не поводитимуся так, як себе вела мама мого Павла.
Я безмежно люблю свою доньку та сина, тому я приймаю і ціную їхній вибір, у мене найкраща у світі невістка та найкращий зять. Я до них ставлюся як до рідних дітей, люблю всіх однаково, підтримую і завжди готова допомогти.
Адже яка користь в сім’ї з сварок і суперечок? Не дарма кажуть – згода будує, а незгода руйнує.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
