Часом мені здається, що маючи велику родину, я залишаюся самотньою людиною, ні допомоги, ні підтримки від них я не бачу, хоча горнуся до них усією душею, та все виходить марно.
Я старша за свою рідну сестру Катерину на 11 років і це зіграло зі мною злий жарт по життю. Коли я дивлюся на те, як мої рідні батьки спілкуються зі своєю молодшою донькою, і згадую їх ставлення до себе в її віці, мені стає дуже сумно. Розумію, що Катерина молодша за мене і вимагає більше турботи і уваги ніж я, але все ж це завжди здавалося мені несправедливим.
Справа в тому, що я народилася коли тато з мамою були ще зовсім молоді. Вони вчилися в інституті і багато в чому пускали моє виховання на самоплив. Дуже сильно виручала їх моя бабуся, яка практично повністю присвячувала весь свій час мені. Коли я була маленька, батьки займалися чим завгодно: навчанням, роботою, спілкуванням з друзями, відпочинком, але тільки не мною. Підозрюю, що моя поява зовсім не було запланованою, батьки продовжували жити своїм безтурботним молодим життям, вони раділи кожному новому дню.
Моя молодша сестра Олеся народилася, коли мамі з татом було трохи більше 30-ти років. Вони багато про неї розмовляли і почали готуватися до її появи ще задовго до її появи на світ у нашій родині. Будучи 11-річною дівчинкою, я вже тоді була здивована зовсім різним ставленням до нас обох, адже батьки мали до неї особливі почуття. Складається таке відчуття, що на мені вони вчилися бути батьками, робили помилки, а після народження другої дитини все це врахували і вирішили стати ідеальними мамою і татом. Мені ця якась дивна нерівність досі не дає спокійно спілкуватися з рідними мені людьми, адже всі розмови батьків закінчуються в основному розповідями про молодшу їх доньку, її успіхи, її життя, яка вона молодець і що потрібно подарувати їй на найближче свято.
Зараз мені 29 років, а сестрі моїй молодшій – 18. У мене є сім’я і двоє маленьких діток. Але, не дивлячись на це, вся увага та допомога тата й моєї мами до цих пір належать лише Катерині. Вони допомагають їй з кожним кроком: з навчанням, покупками. Вони їй подарували машину і недавно купили квартиру. Не дивлячись на те, що у моїй сім’ї цього немає, у мами вистачило совісті запропонувати мені скластися разом з ними грошима для Каті. Коли я сказала, що у мене немає зайвих грошей, і запитала:
– А коли ви мені це подаруєте?
То мама відповіла:
– Ти самостійна в нас донька, завжди справлялася сама з усім і ніколи в житті за стільки років не потребувала нашої підтримки, на відміну від своєї рідної сестри. Вона без допомоги пропаде.
Незважаючи на те, що я така «самостійна», нам з чоловіком і дітьми доводиться жити на орендованій квартирі вже чимало часу. Ми намагаємося відкладати гроші на власне житло, але сума, яку ми відклали, зовсім маленька і нам залишається розраховувати тільки на допомогу бабусі та рідних батьків мого чоловіка.
Батьки у мене вже немолоді і незабаром їм самим може знадобитися допомога. Сестрі ні до кого, крім себе немає діла, і вона не збирається доглядати їх у старості, і не знаю, як вони, а я це вже зараз розумію. Скажіть, як би ви вчинили в такій ситуації, змогли б пробачити і спокійно спілкуватися з батьком та матір’ю, допомагати їм в подальшому? Мені іноді здається, що свекор зі свекрухою зробили для мене набагато більше, ніж мої рідні тато з мамою. До них я тягнуся з щирою душею, вони дійсно нам рідні люди, рідніші за всіх люди.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
