Моїй донечці скоро буде рік, а нашій сім’ї вже більше трьох років, саме стільки часу ми живемо разом. Правда, сім’єю це назвати важко – з чоловіком ми не розписані. Ні, у нас все добре, живемо як хороша і дружна сім’я, якби в паспорті була печатка, не думаю, що життя пішло б по-іншому. Після народження нашої дитини я сподівалася, що пропозиція руки і серця все-таки надійде мені від Олега. Але час йде, все як і раніше, змін у нашому житті немає. Дочка записана на мене, я отримую допомогу як мати-одиначка. Ми перестала брати цю суму в банку, перевела на карту, адже знайомі касирки завжди підморгували, як добре я влаштувалася у житті – отримую гроші як одиначка, а живу зі своїм чоловіком.
Мої мама з татом теж живуть в місті, відвідують нас в міру можливості, але у них і свої проблеми є, дякую їм, що з квартирою допомогли.
А от матір свого чоловіка бачу не часто, в останній раз років вона два тому приїжджала. Зідзвонюємося, звичайно, вірніше, чоловік зазвичай на зв’язку: раз в тиждень зателефонує своїй матері, черговими фразами обміняються і на тому й все.
Але мені добре, я ні на що не скаржуся: зі свекрухою краще дружити на відстані. Але в останній раз я на неї дуже образилася. Випадково почула, як вона говорила своєму синові, що квартирка у мене дуже хороша, жінка теж наче нормальна, поживи, обдивися все, але в РАЦС не поспішай, встигнеш ще у шлюбі пожити.
Думаю, це вона його і налаштовує проти справжньої сім’ї. Намагалася поговорити з чоловіком, він взагалі на цю тему говорити не хоче, каже, чого мені ще бракує. Адже я сиджу вдома з донькою, він забезпечує нас повністю, не гуляє, допомагає з дитиною постійно, а я можу в цей час відпочити.
Вирішила сама зателефонувати свекрусі, навіть запросити в гості, вона внучки ще й не бачила. Думаю, розтане бабуся, поквапить сина одружитися зі мною – пора вже дати дитині прізвище батька, скоро будемо подавати заяву в садок. Я відразу радісно подумала, зроблю сюрприз для чоловіка, взяла тихенько номер свекрухи.
Ось тут і відкрилася мені дуже сумна правда: вона була дуже здивована, не могла зрозуміти, на день народження якої внучки я її кличу. Чоловік навіть не розповів їй нічого, за цілий рік не знайшов часу, бажання або сміливості сказати матері, що він став батьком! Цілий рік! Що це? Він не бачить з нами в своє майбутнє? Не розумію, як так взагалі можливо? З чоловіком я поки не говорила. Він мовчить, хоча його мама напевно йому передзвонювала, а може, ні? Вже не знаю, чи хочу я такої сім’ї, в якій соромляться своєї власної дитини. Що робити? Я вже взагалі сумніваюся, що чоловік нас любить.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
