Хоч вже срібна паморозь починає вимальовувати нам скроні, але для рідної матері ми завжди чомусь такі, якими були колись, ще у дитинстві. Може, тому так радісно спалахують неньчині оченята, коли ми переступаємо рідний поріг.
Для матері ми – ще десь там, в тому далекому дитинстві чи юності, що світлим спогадом тішать її душу.
Ох, рідна мамо! Літа вкрали твою молодість, а що дали взамін? Ти, як пташка, що пригортає своїх пташенят крилом. У твоєму серці – тільки любов.
Ми у вічному боргу перед матір’ю і завжди маємо пам’ятати, що нема нічого милішого у світі за неньку. Тож хай не зачерствіє наше серце до найріднішої людини.
Читайте також: – ДОДОМУ МОЖЕШ НЕ ПОВЕРТАТИСЯ. ТЕПЕР ТУТ НОВА ГОСПОДИНЯ, КРАСУНЯ АНІЧКА. ТИ ЇЇ ЗНАЄШ
Шануймо кожну хвилину її життя. Материнська любов – це те найдорожче, що подарував нам Господь Бог.
Ігор ТОПОРОВСЬКИЙ. м. Хоростків.
За матеріалами видання Наш ДЕНЬ.
