Мій син вирішив одружуватися. Вчора сваха дзвонила, мама невістки Вікторії, тепер уже, я думаю, можу її так називати – весілля через місяць! Повідомила мені, що вона оплатила ресторан, транспорт для гостей, лімузин для молодих. Все по вищому розряду – фотографи, відеозйомка, триповерховий торт від шеф-кондитера.
Сваха сама вирішила, що у неї єдина донька, тому весіллю бути. Діти ще молоді, їм по двадцять три роки, вчорашні студенти, тільки-тільки на роботу влаштувалися. Звичайно, грошей у них немає.
Син спочатку говорив, взагалі весілля не буде, просто розпишемось і посидимо в кафе з батьками. І наречена була згодна на такий варіант. Але сваха встала на диби! Як так, весілля не буде, єдина дочка заміж виходить! Треба весілля, і все тут. Щоб фотографії були, які можна буде онукам показати. Я, каже, сама все підберу, замовлю і оплачу!
Ну що ж – її воля. Взагалі, вони можуть собі це дозволити. Мої майбутні свати – люди досить заможні. Сваха, Марія, все життя сидить вдома, не працює. Енергії у неї море, і вона витрачає її на сімейні справи. Будинок заміський побудувала з нуля, ділянку привела в порядок – все селище до них на екскурсію ходить, а в минулому році міську чотирикімнатну квартиру відремонтувала.
Хтось скаже, що при наявності грошей це нескладно, чи не сама ж вона, мовляв, палі вкручувати і шпалери клеїла – на все наймали робітників. Але сама сваха вважає, що вона проробила просто колосальну роботу – треба у всьому досконально розібратися самій, зрозуміти, що за чим робити, які матеріали купувати, робочих нормальних знайти. І навіть нормальних потрібно контролювати постійно. Буквально стояти над ними.
Тепер будівництва-ремонти позаду, і Марія всю свою енергію направила на організацію весілля дочки. Я думала, все буде скромно, але тепер я спостерігаю за розмахом, і просто не знаю, що мені робити. Вчора Марія дзвонить і каже – я хотіла порадитися з вами щодо подарунка молодим. Щоб не вийшло так, що ми подаруємо однакове. Ну, ви ж будете щось від себе дарувати їм на весілля?
Треба сказати, що грошей у мене зараз не густо: крім сина у мене ще донька-старшокласниця і безробітний чоловік, який близько року не може нікуди влаштуватися. Та й у самій останнім часом негаразди зі здоров’ям, заробляти побагато не виходить.
Я відклала десять тисяч синові на подарунок! І то вже п’ять звідти смикнула на термінові потреби, ще не повернула, не знаю, чи встигну до весілля гроші отримати. А Марія мені заявляє – ми машину з чоловіком будемо їм дарувати! Щоб не вийшло так, що ви теж подаруєте машину… Я мало не впала взагалі, яка там машина. А вона не відстає – мовляв, а у вас які плани щодо подарунка? Ви не хвилюйтеся, мовляв, можете мені сказати, я нікому ні слова!
Я ошелешена пробурмотіла щось типу того, що ми з чоловіком поки щодо подарунка нічого не вирішили, а тепер не знаходжу собі спокою. З таким розкладом нам йти на це весілля взагалі нема чого. Зображати там бідних родичів? Давати нагоду потім сказати, що батьки нареченої машину презентували, а ми на весілля з’явилися, їли-пили, як не в себе, а подарували копійки?
Запрошені, звичайно, не тільки я, але і чоловік, і наша дочка. Ось думаю тепер, як відмовитися культурно від цього заходу! На хвороби посилатися не хочу. Термінове відрядження? Я зроду в них не їздила, які відрядження у бухгалтера. Родич у важкому стані? Так син знає всіх наших родичів, вони в порядку…
Я порадилася з своєю рідною сестрою, мовляв, не хочу йти на весілля до сина, щоб не виглядати там як бідний родич. А вона мені і каже:
– Ну, якось не по-людськи це: весілля сина, і раптом ти не прийдеш. Треба, напевно, сходити все-таки. Поклади гроші в конверт, ніхто там уваги особливо не зверне на весіллі, хто скільки дав!
Але я зовсім не хочу виглядати блідо на фоні сватів. Марія точно влаштує шоу з цими подарунками, раз дарують автомобіль, треба, щоб всі знали. А коли одні батьки подарують автомобіль, закономірно постане питання – а що другі?
В моїй ситуації як виходить – немає грошей, на весілля йти не треба. Адже як не крути, з боку виглядає це негарно. Чи на весілля сина батькам треба прийти обов’язково. Сестра каже, нехай і з символічним подарунком, та хоч навіть з порожніми руками, а йти треба. Ось що мені робити, я розгублена…
Фото ілюстративне – svadbagolik.
