В цьому році у мене на Спаса, 19 серпня, ювілей. Діти мені телефонували, але я їм сказала, щоб не приїжджали.
Ми кожного року у мене сходимося на це свято, приїжджають дві мої доньки з зятями, і син з невісткою. Внуків привозять, а я радію такому сімейному затишку.
Щоправда, мені перед тим кілька днів треба на кухні простояти, щоб кожному щось смачненьке з його улюбленого приготувати.
Але для мене то була неабияка радість, адже що може бути краще за те, коли до тебе приїжджають діти і внуки? Тому я як білка в колесі крутилася, щоб їх належно прийняти.
А в цьому році щось я з силами приупала, навіть не знаю, чи в церкву на Спаса піду. Сусідку попросила, щоб вона взяла мій кошик освятити плоди.
А дітям я сказала, щоб не їхали, мовляв, час не найкращий ювілеї святкувати.
Просто я не хотіла перед ними осоромитися, а стояти два дні біля плити у мене просто сил нема.
Але мої діти мене неабияк здивували, сюрприз мені зробили – приїхали за 3 дні до мого ювілею, сказали, що в цьому році організацію свята на себе беруть.
Сьогодні доньки з невісткою в хаті весь день прибирали, вікна мені помили, штори-тюлі випрали, все в домі блищить.
А син з зятями на подвір’ї поралися, альтанку невелику змайстрували, щоб ми могли влітку на свіжому повітрі за столом посидіти.
Дивлюся я на своїх дітей, які вони в мене хороші, і аж краще стала почуватися. Вже сама почала до роботи братися, але доньки не дозволили, сказали, щоб я відпочивала і сил набиралася.
В мене сльози на очі набігають від розчулення, бо то велике щастя мати таких добрих дітей. Вони і до мене добре ставляться, і між собою чудово ладнають, ніколи між ними ніякої суперечки не було.
От тільки зараз стали сперечатися, до кого з них я маю на зиму переїжджати, бо кажуть, що саму зимувати вдома мене не залишать.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.