В цьому році осінь виявилася напрочуд теплою, на вулиці було тепліше, ніж в хаті, тому Анна більшу частину дня грілася на сонечку, сидячи на лавці під хатою. А що їй ще робити в її майже 80? Та ще й здоров’я останнім часом стало дуже підводити – зранку лише прокинулася, а вже все болить.
І головне, що навіть нема кому старенькій на життя поскаржитися, адже залишилася сама на цьому білому світі, крім вірного Бровка, який від неї не відходить, і гавкає на пташок, більше нікого і поруч немає. Похоронила і чоловіка, і єдиного сина…
При згадці про сина Анна заплакала. У неї завжди сльози котяться з очей, коли Василька свого згадує… Яким же красенем він був! Вони з чоловіком тоді жили дуже заможно, і нічого своєму єдиному сину не шкодували. Мріяли про його велике і світле майбутнє.
Проте, сталося не так як гадалося. Красень Василь сподобав собі сусідську дівчину Любу. Жила вона поруч, і він давненько вже до неї придивлявся, та знав, що батьки не схвалять його вибір, адже дівчина, хоч і красива, як зіронька, і роботяща, і людяна, та одна біда – бідна…
Пробував Василь до інших дівчат залицятися, але ніхто йому був не милий, перед очима завжди стояла його Люба. То ж зрозумів, що життя без неї не буде, і таки наважився засватати її.
Анна з чоловіком були дуже проти, просили сина, благали, щоб той помилки не робив, але вперше в житті Василь не став їх слухати. Одружився і привів невістку додому.
Тоді у Анни і визрів підступний план – вижити нелюбу невістку зі своєї хати, щоб вона повернулася туди, звідки прийшла, а їм дала спокій.
Що лише не вигадувала Анна, щоб позбутися Люби, і врешті-решт таки домоглася свого. Не минуло і року як Люба зі сльозами на очах повернулася до своїх батьків, вірніше, вони самі її до себе забрали, коли побачили, як погано живеться їхній дитині в невістках у багачів.
Василь був настільки втомлений тим перетягуванням – на чиїй стороні він має бути, що зрештою, відпустив ситуацію, мовляв, що буде, то буде!
Та раділа Анна не довго, бо далі все пішло зовсім не за її планом. Замість того, щоб шукати собі гідну наречену, Василь став випивати – спочатку по трохи, а далі – все більше, і більше.
А Люба через якийсь час знову заміж вийшла, за скромного парубка, такого ж бідного, як і вона сама. Стали собі двоє господарювати, діток народили.
Василю було важко дивитися на тихе сімейне щастя колишньої дружини, яку він досі не міг забути. Картав себе, що не зміг відстояти їхнє щастя перед зарозумілою мамою, і з того всього – ще більше пив.
Оковита до добра ще нікого не довела, Василя вона теж звела зі світу в молодому віці, чоловікові і 35-ти ще не було, як у засвіти пішов. А за ним і батько, серце якого не витримало болючої втрати єдиного сина.
Після цього Анна залишилася сама. Поки ще була молода, і в силі, то ще якось нічого було, а тепер, коли на старість сили зовсім покинули її, зрозуміла нарешті, скільки помилок вона наробила. Адже єдиним недоліком нелюбої невістки була її бідність. І чого вона тоді так нерозумно вчинила? Та їхніх з чоловіком грошей на всіх би вистачило! То ж не в грошах зовсім справа була, а в гордості, яка не дозволяла Анні опуститися до рівня бідної сусідки.
Любу вона бачить щодня, і дітей її, і внуків. Хороша Люба, добра, не тримає зла на колишню свекруху, вітається, робить вигляд, що й нічого не сталося.
А вони з чоловіком таки до всього разом доробилися, тепер у них будинок ще більший, ніж в Анни. Щасливою Люба таки стала. А Анна своїми руками, маючи все, зруйнувала щастя єдиного сина.
В суботу Анна не вийшла сидіти на подвір’я, як завжди, то ж сусідка захвилювалася, і пішла до неї подивитися, чи щось не трапилося.
Прийшла вона дуже вчасно, бо літня жінка захворіла, їй важко було навіть з ліжка піднятися. Швиденько викликала лікаря, купила всі необхідні ліки, і вже за кілька днів Анна знову своїми ногами на вулицю вийшла на сонечку грітися.
Відразу сказала вона Любі, що має до неї серйозну розмову:
– Ти пробач мене, донечко. Я розумію, що причинила тобі багато лиха, а ти от, зла на мене не тримаєш, ще й виходила мене, за що тобі дуже дякую. Не хочу я йти на той світ з таким тягарем на душі, вирішила, Любочко, я все своє майно тобі залишити, бо і так нема кому більше. А ти не відмовляйся, бачу я, що тепер і ти дуже добре живеш, Бог допоміг, але я від щирої душі. У тебе ж і діти є, і внуки, комусь та й пригодиться.
Пізно до Анни прийшло розуміння того, що гроші і багатство – це не головне, бо може і таке статися, що просто не буде кому все це залишити…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
