Можливо люди мене в селі засуджують, сміються за плечима, але такий у мене характер, не можу я інакше.
Зараз мої батьки старенькі. Я сам доглядаю за ними, живу в сусідній хаті. Щоранку йду до них, допомагаю поратися по господарству, хоча не знаю для чого вони то все тримають, адже самі вже працювати не можуть, все на моїх плечах.
Але є у мене ще рідна сестра, Надія. Надя живе у сусідньому селі, чоловік у неї фермер, гроші мають добрі.
Все своє життя мої батьки допомагали лише Наді, дуже горнулися до багатого зятя, все хотіли догодити сватам. Молоко здавали, свині продавали, яйця, кури, а гроші відкладали для доньки. вважали, що я старший син і маю сам собі гроші заробляти.
Коли я привів до хати дружину, бачив, що батьки не люблять Людмилу, тому ми купили сусідню глиняну хатину і стали там жити.
Надя до батьків приїжджала лише на свята. Навозила різних гостинців, цілувала батьків, несла до хати цукерки. Як же батьки раділи їй, наче сонце з неба до них зійшло. Надя сумки не пакувала у мами, брала лише пачками гроші, а потім знову з’являлася на Різдво чи Великдень.
Минали роки, батьки постаріли. самі робити нічого вже не можуть: і город, і господарство їх все на мені. А я не можу до них не ходити, бо бачу як їм важко, а сам живу в сусідній хаті. Шкода їх. То лампочка перегоріла, то курка пропала, то ворота не відчиняються, а мама чи батько біжать до мене.
Мені батьки за все життя не дали ні копійки, нічим не допомогли, а я не можу їх залишити, бо вони мої батьки. Дружина мене розуміє, хоча їй шкода і сумно за мене.
Надя жодного разу не приїхала допомогти матері ні на городі, ні хати побілити, ні попрати, все це роблю я сам. Не хочу, щоб це робила моя дружина, розумію, що вони їй чужі люди, нащо воно їй.
Але найбільше мене засмучує те, що мама з батьком відкладають пенсію і гроші крадькома віддають сестрі, щоб я не знав. Бо то дочка!
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
