Репортаж із київського ринку литовських авто, де ціни на свіжопригнані автомобілі становлять від 2 до 8 тисяч доларів. Щоправда, всі вони – на литовських номерах, пише Автоцентр.
Стоянка біля торговельного центру неподалік метро «Житомирська» у Києві останнім часом нагадує східний базар. Там притулилися понад два десятки автомобілів на литовських номерах. Але продавці явно не з цієї балтійської країни. Смагляві неголені обличчя, характерний акцент – машини тут «штовхають» вихідці з Молдови.
«Поглянь на це Audi 1999 року. Ти обрав найкращий варіант. Є інші, але ця як нова. Бери, не пошкодуєш», – звертається до мене неголений продавець, якому на вигляд трохи більше п’ятдесяти. «Всього три з половиною тисячі доларів», – закінчує енергійний молдаванин.
Але тільки-но я запитав про документи на цю машину, він одразу розлютився: «Слухай, так і скажи, що грошей немає, навіщо тут ходиш?».
«Ні, відповідаю, гроші є. І є бажання їздити на пристойному автомобілі. Але я не зовсім розуміюся в схемі, за якою зараз їздять так багато українців», – прикидаюсь під дурника.
Адже продавець не знає, що розмовляє з головним редактором «Автоцентру». Зарослий мен виходить із себе і ще дужче підвищує голос: «Сім мільйонів машин на литовських номерах їздять по країні. Ми тільки що на автовозах привезли сорок машин просто з Німеччини. І ти будеш їздити, не переживай. Дивись, – витягує з бардачка стос документів, – литовський техпаспорт, довіреність, страховка, всі документи. Машина ввезена на 5 років».
«Як на 5 років, – розгубився я. – Я чув, треба щороку в’їжджати і виїжджати за кордон…».
«Ти російську мову розумієш чи ні? – неголений чоловік, здається, не на жарт розлютився. Він підходить впритул, від чого мені чути запах перегару. – Я тобі сказав, не треба нікуди їздити. Не треба віддавати машину. Ось сьогодні 10 квітня, через рік 1 квітня ти мені пишеш у Вайбер: треба вивезти машину. І я все роблю, зрозумів, ні?». Чесно кажучи, я не зрозумів, і перепитую: «тобто ви оформите в’їзд-виїзд нелегально?».
«Що ти, все легально, я сказав – все зроблю. Я слів на вітер не кидаю». І показує мені, папери, на підставі яких мені має перейти право власності на транспортний засіб з Німеччини, який для оформлення документів на день заїхав у Литву.
«Ось техпаспорт, – показує мені продавець, ось талон техогляду, ось довіреність». В останній, написаній незрозумілою мені мовою, є кілька порожніх рядків. «Сюди я впишу тебе і ще трьох осіб, які матимуть право їздити на цій машині. Тільки не забудь мені скинути на Вайбер нагадування – причому не через рік після купівлі, а через два тижні – це обов’язково», – починає розповідати мені продавець, вже трохи заспокоївшись.
Тим часом я починаю оцінювати, скільки може коштувати така машина, якщо її здати на розбирання або в металобрухт. Колеса начебто цілі, салон теж не самий вбитий – можна відкрутити сидіння… Але тут в машину сідає жінка і енергійний продавець переключається на неї.
Тим часом я оглядаю інші автомобілі, представлені на імпровізованому ринку. Більшість з них – Audi, але є Mercedes-Benz, Skoda, Volkswagen, Mazda і Opel.
Здебільшого вони мають не дуже доглянутий вигляд, у салоні заряджаються телефони, в попільничках – недопалки, у багажниках – зім’яті в пакетах речі продавців. Стекла брудні, заслинені, сидіння, оббивка сильно затерті, рукоятки механічних КП блищать, а кожухи на них – з дірками. Видно, що на машинах багато і далеко їздили, і не шкодували.
Ось Skoda Octavia 1998 року – «втомлена», логотип переклеєний, сліди ремонту і заміни бампера ніхто не приховує, ручка дверцят така «заюзана», що з неї злізла фарба.
А ось ще «убитіший» екземпляр – Opel Zafira. Здається, що він пережив вже не одне своє автомобільне життя. «Почому продаєш? – запитую у продавця «Опеля».
Від швидко знаходить свого колегу і відповідає: «Машина не моя, ось цієї людини, думаю недорого. 2100 віддаси? – запитує у колеги». Той починає показувати мені машину і нахвалювати: «Ось дивись, дизель, механіка, 7 місць, під таксі ідеально. Пробіг 325 тисяч, але це чесно, не скручував. Тільки вчора пригнав з Німеччини». Сідаю всередину. Всі деталі інтер’єру дуже сильно зношені. Кнопки сигналу на кермі втиснуті до дірок. Здається навіть, що це – сліди невмілого ремонту після вистрілювання подушок безпеки. Але продавець запевняє, що це просто часто натискали на клаксон. Це ж скільки треба було тиснути, щоб продавити дірку пальцем! Їздив явно не європеєць, а темпераментний азіат, у яких сигнал клаксона замінює всі інші правила дорожнього руху. Я обходжу цю машину ще раз і висловлюю думку вголос: «Думаю, він її віддасть і менше, ніж за дві тисячі. Одна з найбільш убитих машин на базарі. Але за скільки він її взяв? Напевно, перехопив по дорозі зі шроту».
Через автомобіль стоїть Skoda Fabia Combi. Її продавець – молодий молдаванин років 25. Він мені дозволяє сфотографувати не тільки машину, а й усі документи. Ця машина одна з найсвіжіших на ринку – 2004 року випуску, але і їй дісталося за життя чимало. Під капотом – 1,9-літровий дизель, пробіг – 287 770 км. Теж, мабуть, не встигли скрутити спідометр.
Видно сліди підфарбовувань, недбалого ремонту і дрібних ДТП. Але салон, порівняно з іншими присутніми тут авто, ще більш-менш нормальний. Судячи з наклейки ззаду, автомобіль експлуатували або в прокаті, або був роз’їзним у фірмі, де треба було багато їздити.
Ми сідаємо з продавцем у машину і починаємо неспішно розглядати документи. Зелений техпаспорт – як у всіх автомобілів на цьому базарчику – виданий в Литві, машина зареєстрована на фірму Moldas. Крім того, є страховка «Зелена карта», талон техогляду. А головне – довіреність виписана російською мовою, і вже не на 5, а на 10 років! Під цим екземпляром – та ж сторінка литовською. Зрозуміло, що графа, де треба вписати людину, якій довіряють – порожня. Але тут місце тільки під одну людину. Хоча продавець стверджує, що може виписати до чотирьох таких довіреностей на різних людей. На довіреності – печатка тієї самої фірми Moldas.
Я питаю, чи не конфіскує поліція такий автомобіль, адже техпаспорт виписано на компанію, а їздити буду я. Продавець відповідає, що раз є довіреність, значить я законно керую машиною. На що я не погоджуюся і прошу виписати мені папір, за яким я стаю працівником цієї фірми. Продавець каже, що це можливо, але тільки доведеться доплатити. І він зможе зробити тільки один такий папір. Всі інші, хто захоче їздити на цій машині, задовольнятимуться довіреністю.
Після того, як як порозумівся на всіх формальностях, продавець заявляє, що йому ще доведеться «поїхати» для вивезення і ввезення цієї машини, інакше угода буде незаконною. Навіщо це робити, я так і не зрозумів.
Хлопчина каже, що подібні базарчики є по всій Україні. Найбільший – у Чернівцях, поруч з молдовським кордоном. Там вибір більший, і ціни можуть бути трохи меншими.
А от у Одесі ціни на такі машини дорожчі. Якщо в Києві він просить за цю Fabia 3200 доларів, то в Одесі продаватиме за 3500. Цікава особливість. Напевно, тому, що кияни ходять по цьому авториночку, але купувати не поспішають. Реальних угод я не помітив. Можливо, столична публіка розпещена або більше підкована у правових питаннях, ніж співвітчизники із Західної. Звичайні люди просто з цікавістю спостерігають за цим дійством, як у зоопарку. Реально цікавляться тільки ті, хто хоче використовувати машину в таксі (кажуть, у містах Західної України таксі давно вже тільки на іноземних номерах) або як «розгінну» на фірму. Купити «кота в мішку» у людей з Молдови охочих мало.
Але це поки що. Молдовський базар литовських автомобілів «щойно з Німеччини» працює щодня. І якби угод не було, то і продавці тут не стояли б…
Читайте також:
