Ми з чоловіком разом уже сім років, дочці три роки, в обох є хороша робота, свій будинок, авто, в принципі, все добре. Ігор – люблячий, турботливий, уважний чоловік. А ще, він тямущий, добре заробляє. Донедавна все було чудово. Ще до одруження, чоловікові дісталася від бабусі двокімнатна квартира, в якій він робив ремонт, паралельно він також робив ремонт у батьківській хаті, а точніше, будував прибудову для брата молодшого.
Варто сказати, що за домовленістю і вимогам мого свекра, квартира повинна відійти старшому, з розрахунком, що швидше сім’ю заведе, а будинок – молодшому. Ремонт цей затягнувся на кілька років і за весь час чоловік не прожив в цій квартирі жодного дня.
Після нашого з Ігорем весілля постало питання, де ми будемо жити: в його квартирі, чи в приватному будинку. Будинок цей знаходиться на одній ділянці з будинком моїх батьків, тобто коли будувалися батьки, вони звели ще півтораповерхову недобудову, тільки стіни з цегли і дах, з розрахунком на те, що якщо я захочу тут жити, то сама і добудую його.
У підсумку ми так і зробили, протягом декількох років поступово добудували будинок і тепер тут живемо. Ремонт в квартирі теж закінчили, і чоловік почав її здавати. Потім сталася неприємність і батька чоловіка звільнили, він рік сидів без роботи, на собі все тягла свекруха, плюс до всього молодшому братові підняли вартість навчання. Порадившись, ми вирішили гроші від здачі квартири віддавати свекрам, плюс допомагали матеріально, коли була можливість, до мого декрету.
Отже, все б нічого, якби недавно мій чоловік не прийшов би до мене і не повідомив про те, що молодший брат зі своєю майбутньою дружиною хочуть жити окремо в його квартирі.
До слова, молодший брат закінчив університет рік тому, не працює, не влаштовують його умови тих місць, що йому пропонують, його наречена теж постійної роботи не має. Чоловік не проти, каже, що це тимчасово, але знаючи його брата (у людини повністю відсутнє прагнення до чогось і мотивація), я висловилася проти, до того ж гроші від здачі квартири досі йдуть свекрам. Ну ніби всі один одного зрозуміли.
Якось ми були в гостях у свекрів і батько чоловіка сказав, що я не маю рації. Ігор йому пояснив, що мені не подобається ця ідея, свекруха теж виявилася на моєму боці, але вона в родині право голосу взагалі не має. Виявляється, ми повинні, просто зобов’язані підтримати молодь, адже у нас все є, і авто, і свій будинок, тепер і їм треба.
Правда він забув про те, що ми самі заробили і на машину, і добудували цей будинок теж своїми силами, ні у кого допомоги не просили. Далі, щоб трохи змінити цю розмову, я жартома сказала, що ми цю квартиру дочці віддамо, ось виповниться їй 18, туди і виселимо. На що свекор сказав, мовляв, так встигнете ви купити їй на той час квартиру, заробите!
Чоловік мене теж підтримав, нагадав про гроші зі здачі квартири, вони ж не зайві для бюджету. На що свекор спокійно відповів, що немає нічого страшного, ну подумаєш, будете менше давати, тут я просто дар мови втратила, до слова, батькам чоловіка 53 і 49 років, які не немічні пенсіонери, працюють і за навчання вже платити нікому не треба. І взагалі він хоче, щоб було все по справедливості: нехай у старшого буде будинок і квартира, і у молодшого точно так же.
Спочатку я не зрозуміла звідки взялася ще одна квартира, так потім свекор пояснив, мовляв, у твоїх батьків теж є квартира і будинок, це ж все вам у спадок потім перейде. Чесно, я такого не очікувала, висловила, що я про все це думаю і пішла. Свекор навздогін сказав, що я жадібна і що він нас розлучить. Чоловік мене захищав, але все одно мені від цього не легше.
Після цього всього через кілька днів, брат чоловіка з’явився до нас додому і попросив у нього в борг 200 тисяч гривень. На покупку машини, чоловік відмовив, і почав розмовляти з братом з приводу роботи та знімання житла, якщо вже той так хоче жити окремо. На що брат сказав, що це я його так налаштовую, і чому він повинен знімати квартиру, якщо у них є своя, і він має на неї повне право (хоча на чоловіка оформлені всі документи), а будинок йому і так заповідає батько.
Ігор останнім часом ходить дуже сумний, я його розумію, мені теж неприємна така ситуація, але хіба це правильно, справедливо відбирати все у одного і давати іншому, при цьому розпоряджатися майном моїх батьків, розмірковуючи про справедливість?
Я розумію, що з боку виглядає так, що я реально хочу розпоряджатися чужим добром, але знову-таки, якщо брат був би хоч трохи серйознішим, то чому б і ні, живи, але тут не той випадок – він без роботи, без засобів, з одним тільки хочу і дай. Ще й машину захотів, а звідки він планує віддавати за неї гроші – не відомо.
Загалом, я не знаю, що робити? Ми справді живемо добре і на все собі самі заробимо. Може і справді сказати чоловікові, щоб віддав йому цю квартиру, нехай живуть? Але я добре розумію, що це буде вже назавжди.
У мене зникло будь-яке бажання спілкуватися з цими людьми. Свекрухи шкода, вона добра людина, просто до неї не прислуховуються. І чоловіка теж шкода, що рідний батько і рідний брат так з ним поступають.
Фото ілюстративне – plan-baby.
