У селі поруч з моєю свекрухою живе сусідка, тітка Василина. Жінка живе одна в будинку. А ще зовсім нещодавно вона мріяла, як колихатиме на руках і няньчитиме онука чи онучку.
У тітки Василини важка жіноча доля. Переїхала вона в цей будинок, коли вийшла заміж. Працювала, народила сина, а потім мала проблеми зі здоров’ям і їй було важко ходити. Незважаючи на те, що їй було важко, в будинку вона не сиділа. Завжди в городі працювала, сина піднімала на ноги.
Чоловік пив, жінка з ним і світа білого не бачила, все сама робила. Свекруха оформила опіку над Василиною. Усіма грошима її теж розпоряджалася вправно, якусь копійку виділить невістці, коли отримає її пенсію, а все інше забирала. І ось так прожила все життя Василина, світу білого не бачила.
Город, будинок, сім’я. Єдиний син швидко виріс. Почалися проблеми зі здоров’ям і у чоловіка, бо все життя пив. Василина довгий час доглядала за ним. Коли не стало чоловіка, лягла і свекруха. Невістка і за нею доглядала ще не один рік.
Якби це важко не звучало, але коли й свекрухи не стало, у Василини з’явився свіжий ковток життя. Все життя прожила під чужим указкою. Зроби те, зроби це. Навіть копійки не могла лишньої витратити, не спитавши дозволу свекрухи.
Зробили з сином вони ремонт в будинку. І скоро син привів у дім наречену. Сусідка Василина була рада, адже синові вже за тридцять.
Сама вона в життя молодих вирішила не лізти, ще пам’ятала як її вчила свекруха, аж до моментів, як розмовляти з чоловіком.
І ось нарешті радісна подія, молоді чекають поповнення. Не знаю що сталося у відносинах тітки Василини і її невістки. Але молоді з’їхали, стали орендувати окреме житло.
Тітка Василина не скаржиться. Син кожен день під час обіду приїжджає до мами. Поїсть, полежить в кімнаті і їде. Невістка взагалі перестала приїжджати. Город і господарство все лягло на плечі тітки Василини.
І ось недавно народився онук у неї. З’їздила вона на виписку і все. Відтоді діти до неї самі не приїжджають, і її не запрошують в гості.
Сумно дивитися мені стало на неї, все життя мала недоброго чоловіка, і свекрусі завжди намагалося догодити. Тепер ось невістка каже:
– Мені не подобається що ви нам телефонуйте так часто.
А якщо просить сина приїхати, та допомогти по господарству, чує:
– Мамо, ну сама виріши якось свою проблему.
Хоча все з городу Василина віддає дітям, пакує величезні сумки, коли син приїжджає.
І боляче, і сумно дивитися на таких одиноких людей похилого віку. Коли начебто і діти живі, та тільки від самотності це не рятує.
Тітка Василина постійно, як мене бачить, плаче, донечкою називає. Я коли приїжджаю до свекрухи, то і їй стараюсь якогось гостинця привезти. Дуже шкода мені цю жінку. До сліз шкода.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – myvelosiped.ru
