Якби мене хто спитав, чи є у мене чоловік, то, чесне слово, навіть і не знаю, що відповісти. Справа в тому, що мій коханий чоловік постійно у відрядженнях. Його робота пов’язана з постійною присутністю на об’єктах, що будуються по всій країні. Тому можна сказати, що я заміжня за свекрухою, а не за чоловіком.
Після весілля він упросив мене пожити разом з його матір’ю, так як вона залишилася одна після того, як не стало батька. Мені не дуже подобалася ця ідея, але жити нам було ніде, до того ж, мені пообіцяли, що мама чоловіка не втручатиметься в наші справи.
Можливо, спочатку так і було, але свекрухи вистачило ненадовго. Вже через кілька місяців вона почала активно втручатися у наше життя. Мені-то приховувати нема чого, але її постійний контроль виводить мене з себе. Мене в дитинстві батьки так не контролювали, як ця жінка.
Я маю їй звітувати, куди йду, коли прийду, що купила і скільки за це заплатила. Мені не можна нікого з подруг приводити до нас додому, бо свекруха вважає, що чужих жінок в домі не потрібно.
Чоловік приїжджає на кілька днів, і знову їде. Я дуже тішуся з того часу, який ми можемо провести разом з ним наодинці. Але його так мало, що я не встигаю насолодитися вдосталь своїм чоловіком. Його мама в ці дні стає просто нестерпною. Виходить, що вона сумує за своїм сином, а всі інші можуть почекати. І так відбувається кожного разу, коли чоловік повертається.
В останній раз свекруха перейшла всі межі. Вона ні на хвилину не відходила від сина, намагаючись бути з ним постійно. Ми навіть не змогли залишитися наодинці, тому що вона стала прикидатися, що їй погано і вимагати посидіти з нею. Я все можу зрозуміти, але всякому терпінню є своя межа. Вона домоглася того, що чоловік засинав поруч з нею, а мені було шкода будити його. Так і виходить, що чоловік є, і чоловіка немає.
На наступний ранок він знову поїхав в чергове відрядження. Поцілувавши мене в щічку і обнявши, він поїхав на чергові кілька місяців. Я розумію, що ця робота годує і утримує нашу сім’ю, але і так жити теж ненормально. Мені не вистачає його уваги, тепла і ніжності. Я дуже його люблю, але так жити не можу.
Наш малюк ходить в садок. Щоранку, коли я веду його в дитячий сад, то зустрічаю діток, які йдуть зі своїми татами. Я не можу пройти байдуже повз таких пар. Мені відразу стає дуже сумно від того, що мій чоловік просто не встигає побути зі своїм маленьким сином. А адже це найнеобхідніше в його вихованні. Дитина повинна спілкуватися з батьком.
Але в нашому випадку все не так, як повинно бути. У нашому випадку навіть бабуся, яка живе разом з онуком, не виявляє жодного бажання додатково погуляти з ним. Наша бабуся зосереджена тільки на собі і своїх бажаннях. Для неї не існує оточуючих людей, у неї є тільки вона і тільки її потреби. До всього іншого, вона ще й пліткарка. Варто мені трохи затриматися по своїх питаннях, як вона влаштовує мені допити і вимагає пояснень.
При цьому свекруха повністю впевнена в тому, що я зобов’язана перед нею звітувати. Якщо я починаю їй суперечити, то вона дзвонить чоловіку і розповідає йому всі свої домисли.
Загалом, я живу не з чоловіком, а з його мамою. А вона всіляко псує моє життя. Останнім часом я стала все частіше замислюватися: чи потрібна мені взагалі така сім’я? Про власну квартиру чоловік вже перестав говорити, його влаштовує життя з мамою, а я так жити не хочу.
Фото ілюстративне – spbakademia.
