Чесно кажучи, я навіть не знаю з чого мені зараз почати: дитинство моє було зовсім безрадісним, мами моєї рано не стало, і я жила з байдужим батьком і мачухою, яка мене ніколи не любила і мріяла лише про те, щоб я скоріше вибралася з їхнього будинку. Всі рідні матері сварять своїх доньок, що вони рано гуляти просяться, а моя мачуха навпаки – потурала, щоб я заміж вийшла за першого зустрічного і чим раніше, тим краще. Так я і зробила: рано дізналася, що чекаю дитину і потім розписалася з майбутнім батьком мого маляти.
Жили ми спочатку у свекрухи. Вона теж була якось байдужа до нас, вона теж була самотньої жінкою, тому весь свій час витрачала на те, щоб знайти чоловіка і вийти заміж. А коли настав час мені народжувати, вона взагалі відкритим текстом попросила нас орендувати житло і піти, тому що їй треба особисте життя влаштовувати. Ми так і зробили. Чоловік спочатку був цілком добрим: хоч і молодий, але хороший батько. За станом здоров’я його не взяли в армію, так що допомога у мене була. Але коли нашому малюкові виповнилося три роки, і я змогла вийти на роботу, мого чоловіка наче підмінили. Він постійно був чимось незадоволеним, і я дізналася про зраду.
Це був непростий період у моєму житті. А потім він став чекати мене біля роботи, чи я не йду з кимось під ручку. Мобільних телефонів тоді не було, як і інтернету. А якщо й почує про мене якісь плітки, то й не розбирається правда це чи ні, а вдома після цього суперечки та непорозуміння. Було взагалі марно щось доводити йому. Я починала відчувати, що він мені вже настільки байдужий, хотіла дійсно знайти собі іншого, але він мене випередив. Потім дізналася, що у них давно роман, який потім нібито закінчився. І все одно жила я з ним, куди було мені подітися з малою дитиною.
Але потім мій батько розлучився з мачухою, і так як спільних дітей у них немає, вони розміняли квартиру навпіл: по однокімнатній. Вперше я побачила від батька благородний вчинок: він відписав на мене з моїм малюком квартиру, а сам пішов жити до іншої жінки. Так у мене з’явилося своє власне житло, коли синові вже було вісім років. Я розлучилася і пішла від чоловіка. Спочатку він мене постійно скрізь зустрічав, але потім закохався в якусь панянку і вони одружилися. Я потім чула, що і в тієї жінки точно таке саме життя з ним, як було і в мене.
Так я і стала жити – робота, будинок, дитина. Такий спокій було на душі, навіть заміж не хотілося, нікого я для себе не шукала. Син виріс, йому вже за 30 років, закінчив інститут, одружився, у нього троє дітей і кредит. А у мене почалися проблеми, нездужаю трохи, часто в стаціонарах лежала. Прошу сина приходити до мене частіше, або нехай невістка хоч приходить тоді, коли мені недобре – прибере, приготує. Але хіба їх докликатись? Зате син з дружиною зв’язалися з моїм колишнім чоловіком, той зараз самотній і дуже хоче зійтися зі мною. І ось замість допомоги від дітей, мене щодня супроводжують їх вмовляння – зійтися з батьком, так нам буде обом легше. І колишній чоловік смс і повідомленнями в соціальних мережах мене вмовляє: вірші пише, наше життя разом згадує, говорить – працює і пенсія велика, проблем з грошима не буде, та й взагалі – ще міцний, здоровий і сильний.
Але він мені такий байдужий та недобрий, навіть не передати словами. Сказала синові – ні за яких умов я не повернуся і не стану жити з цією людиною, яка зіпсувала мені багато років життя. Але він ображається за батька і каже: «Ну тоді і нас не проси про допомогу. У батька і гроші є, і він радий за тобою доглядати, а ти щось там придумала собі – значить, не потребуєш допомоги. Пора вже забути старе, батько в кращу сторону змінився!»
Але як я прийму в будинок того, на кого дивитися не можу. Я не зможу бачити його щодня. Як мені синові все це пояснити, щоб мені ще з дітьми не посваритися через нього. А син бачу так розсердився на мене, ще й невістка його підмовляє.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
