fbpx
Життєві історії
Так склалося життя, що Раїса виховувала свого сина сама. Жила вона зі своїми батьками. Мама гляділа онука, а батько заробляв гроші для всіх. Раїса не розуміла, як жінки втомлюються з малими дітьми, адже живуть з чоловіками, а вона мати-одиначка і має купу вільного часу. Потім Раїса вийшла на роботу і стала шукати чоловіка. Та мама телефонувала Раїсі по сім разів на день з різними питаннями, говорила, щоб та після роботи йшла відразу додому, ніде не засиджувалася. Останнім часом Раїса вже навіть не намагається нічого робити, покірно повертається після роботи додому і разом з мамою дивиться телевізор в суботу. Тато з мамою не хочуть мати зятя, донька має бути з ними, доглядати їх і віддавати свій дочірній борг

Раїса – мати-одиначка, або, як це нині прийнято називати, самостійна мама. У свідоцтві про народження її сина в графі «батько» нічого не вказано. Раїса живе з дитиною у батьків в їх двокімнатній квартирі. Власне, вийшло так, що майже з самого початку Раїса знала, що малюка буде виховувати одна. У складний момент її підтримали батьки.

– Навіть не думай, народжуй! – майже хором заявили мама з татом. – Виростимо наше дитятко! Діти – це завжди радість!

Ростити малюка втрьох виявилося легко і приємно. Мама, чистюля і відмінна господиня, готувала на всю сім’ю і утримувала будинок в чистоті. Тато сам гарно забезпечував матеріально усіх. Власне, так і було завжди, з дитинства Раїси, і змінювати щось зараз нікому і в голову не приходило.

Чесно кажучи, жінка кілька разів поривалася зварити суп або вкласти гроші в сімейний бюджет, але батьки з посмішкою відхиляли її ініціативу: – Ну ось ще! – обурювався щиро на те батько. – Щоб я у тебе «дитячі» гроші брав? Навіть не вигадуй! – Тепер сиди ж з дитиною! – говорила мама. – Не відволікайся від неї. Я ввечері прийду, і все зробимо.

Раїса ніяк не могла зрозуміти молодих мам, з якими спілкувалася в парку і на дитячому майданчику. Невже вони так вже втомлюються від дітей і від побуту? Дивно. Адже начебто переважна більшість живуть з чоловіками. Раїса ось без чоловіка живе і дитину виховує, і то з усім справляється. Через деякий час Раїса вийшла на роботу, мама звільнилася і сіла з онуком. Не в ясла ж його віддавати.

Життя потекло своєю чергою. Бабуся водилася з онуком, дідусь заробляв гроші, Раїса теж працювала, бо непрацююча мама-одиначка – це дивно. Внесок Раїси в сімейний бюджет був символічним – батьки принципово не погоджувалися брати її гроші. Так, іноді купувала що-небудь «до чаю».

Єдине лише, мабуть, питання, по якому Раїса ніяк не могла досягти консенсусу з батьками – право на особисте життя і спілкування з чоловіками. – Мало тобі того, що було? – в один голос заявляли мама і тато. – Ні? Ну а чого тоді? Займайся он лише дитиною. Він тебе цілий день не бачить. Ти – мати! Про себе тепер забудь.

Мама телефонувала Раїсі по сім разів на день з різними питаннями, і це ніби як було теж виправдано – адже мама сиділа з сином Раїси, мало що. Тому мамині питання «коли повернешся?», «хто дзвонив і навіщо?», «чому пізно?» – виглядали цілком природно. Мамі й справді треба все це знати, де Раїса і які у неї плани. Хоча б для того, щоб планувати, на яку годину подавати вечерю.

З роками контроль ставав суворіше. Раїсу опікали нарівні з сином-школярем. Чому не відразу відповіла на дзвінок, що ще за нова подруга, з ким тільки що говорила в такому тоні і який це «Віктор Миколайович» у неї в мобільнику. Мама скептично цікавилася, що можна сорок хвилин робити в аптеці, тато о десятій вечора приїжджав за нею на корпоративи, і обоє батьків сходилися на тому, що відпочити можна тільки вдома, в колі сім’ї.

Як тільки на горизонті у їх вже немолодої доньки з’являвся який-небудь чоловік, або просто батькам здавалося, що «хтось є», мама з татом моментально мобілізовували і робили все, щоб повернути дочку свою в сім’ю.

– У мами знову тиск, вчора “швидка” була, – говорила подрузі Раїса. – Мабуть, з Андрієм зустрітися знову не вийде.

– Твоя мама часто з цим стикається, – відповідала подруга. – У неї тиск завжди, розумієш? Вона просто хоче, щоб ти сиділа вдома.

– І що? – питала Раїса. – Кинути отак свою маму? З тиском? Ні! Я поговорю з Андрієм, він зрозуміє. Зрештою, зустрінемося через тиждень, невелика проблема.

Андрій розумів, входив в положення – раз, другий, десятий. Поки нарешті не знаходив іншу подругу з менш проблемною в плані здоров’я мамою.

– І як там твій Андрій? – невинно питали батьки через деякий час. – Щось ти давно про нього не говориш? Та що ти? Ось так-то, а ми тобі відразу говорили. Всі вони, дочко, однакові, бачиш – що Андрій, що Сергій.

Останнім часом Раїса вже навіть не намагається нічого робити, покірно повертається після роботи додому і разом з мамою дивиться телевізор в суботу. Батьки мають рацію, вдома спокійніше та краще, в сорок років женихів шукати вже не варто, та й чужа дитина, до того ж великий хлопчик, звичайно, нікому не потрібен. Вона тепер уже не живе, а доживає життя, забувши про себе, ніби ровесниця своїм сімдесятирічним батькам. І нескінченно віддає свій дочірній борг, про який батьки їй не втомлюються нагадувати щодня.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook