Все зіпсувалося в одну мить, коли до зали ресторану зайшов Олександр у супроводі молодої красуні. На вигляд вона була молодшою років на 20 від нього. Марина закрила лице руками, найбільше хвилюючись про те, щоб цього сорому не побачили її сини. Батько, який для них завжди був ідеалом чоловіка і прикладом в усьому, зараз з іншою жінкою спокійно відпочиває в горах. Та дива не сталося, сини побачили батька, як і він їх теж. Настала німа сцена. Не розуміла лише що відбувається молода супутниця Олександра. Він посадив її за столик, а сам підійшов до дружини і дітей. – Батьку, як ти міг? – строго, по-чоловічому запитав їхній старший 22-річний син
– Марино, я їду у відрядження, мене не буде найближчий тиждень, тому спробуй не сумувати і займися чимось, – Олександр по-діловому одягав свій костюм з галстуком, і смачно
Ти не можеш так просто піти від Антона, та ти його з сім’ї забрала! – Людмила настільки хвилювалася, що вперше за 12 років переступила поріг своєї невістки. – І вам добрий день, мамо. Чесно скажу, не чекали ми вас, але якщо вже прийшли, то заходьте, хоч побачите як живе ваша внучка, – з певною часткою іронії, але спокійно відповіла Ірина. – Давайте, я вам каву зроблю, і поговоримо як жінка з жінкою. Слова невістки дещо вибили Людмилу із колії, вона ж прийшла стосунки з’ясовувати, бо вважала це несправедливим, що її синочка невістка проміняла на іншого і виперла за двері, а Ірина раптом запропонувала спокійно поговорити
– Ти не можеш так просто піти від Антона, та ти його з сім’ї забрала! – Людмила не чулася від люті настільки, що вперше за 12 років переступила
Ви, свахо, заробітчанка, от вам і за все платити, – каже мені мама мого зятя. Вона відпочивала три дні зі мною в Буковелі, і жодного разу не здогадалася хоч за щось заплатити. Так, я згідна, ініціатором цього відпочинку була я. Я приїхала на кілька тижнів у відпустку, і запропонувала сину і дочці влаштувати спільний відпочинок в Карпатах. Вони з радістю погодилися, і ми вирішили, що їдемо в найближчі вихідні. Тут дочка мені каже, що добре було б і її свекруху з нами взяти, щоб мені мати компанію
– Ви, свахо, заробітчанка, от вам і за все платити, – каже мені мама мого зятя. Вона відпочивала три дні зі мною в Буковелі, і жодного разу не
Ви і самі могли здогадатися, що вам окреме житло треба, навіщо було чекати до того моменту, поки ми це озвучимо? – без зайвих докорів сумління заявила мені невістка. Я стояла мов вкопана, аж рота роззявила, бо від несподіванки навіть не знала, що маю їй на це відповісти. Невістка, яка живе в моєму домі, на всьому готовому, раптом вирішила, що я їм заважаю, і мені треба жити окремо. Я заробітчанка, вже 21 рік в Італії, і за цей час для своїх синів я з мами перетворилася на банкомат з іноземною валютою
– Ви і самі могли здогадатися, що вам окреме житло треба, навіщо було чекати до того моменту, поки ми це озвучимо? – без зайвих докорів сумління заявила мені
Ввечері Сергій пішов в ресторан готелю, і побачив, що за сусіднім столиком сидить Оксана в оточенні кількох своїх подруг. Він зрозумів, що вони святкують її 55-річний ювілей. Сів за крайній столик і став спостерігати. Усі вітали Оксану і бажали їй справжнього жіночого щастя. “Вона неодружена! Не можуть же одруженій жінці бажати жіночого щастя. У мене є шанс”, – настрій у Сергія значно піднявся. Він покликав до себе офіціанта і запитав, чи не може той йому порадити доставку квітів. Офіціант відразу посміхнувся і дав номер телефону. – Вам який букет потрібний? – запитав милий жіночий голос на тому кінці дроту. – Найкращий
– Оксано, зачекай, це ти? – Сергій не міг повірити своїм очам, що після стількох років доля їх знову звела, і хто б міг подумати де – на
А мені байдуже, я твій рідний син, і мені належить тут частка, яку я хочу отримати, – наполягав на своєму Валерій. Оскільки у нього нічого за душею не було, він не придумав нічого кращого, як повернутися до батьків, а що, він син рідний, і мама його з хати точно не вижене. Нема спокою через це в хаті, тому Стефа і тікає то на город, то в магазин, аби лише картання сина не чути. Важко літній матері, бо вибір і справді непростий, вона обом дітям на старті нічого не дала, бо сама нічого не мала, а тепер має прийняти якесь рішення. От тільки яке
– Стефо, сніг ще не зійшов, що ти вже по городі ходиш? – питає літню жінку сусідка. – Та ось, вдома не сидиться, хочу подивитися що тут і
Заносьте сумки за хвіртку, зараз наберу чоловіка, нехай мене зустріне, – кажу я водію буса, який привіз мене з Італії додому. Сама беру телефон, щоб набрати свого Івана, я ж йому сюрприз зробила – приїхала додому без попередження, як тут раптом відчиняються двері мого будинку, і з моєї хати виходить моя сусідка Ніна, в руках у неї була миска з випраним одягом, який вона збиралася розвісити на вулиці. Коли Ніна мене побачила біля воріт, то у неї та миска з рук випала
– Заносьте сумки за хвіртку, зараз наберу чоловіка, нехай мене зустріне, – кажу я водію буса, який привіз мене з Італії додому. Сама беру телефон, щоб набрати свого
Ти не розумієш, Тамаро, яка це відповідальність. У тебе ж двоє своїх дітей, навіщо тобі ще чужі діти? – чоловік не міг стримати емоцій, коли Тамара йому повідомила, що відтепер племінники будуть жити з ними. – Вони не чужі. Це діти мого рідного брата, і вони не можуть залишатися самі, – якомога спокійніше намагалася пояснити Тамара. Вона і сама розуміла, що прогодувати четверо дітей їм з чоловіком буде непросто, але по-іншому вчинити не могла
– Ти не розумієш, Тамаро, яка це відповідальність. У тебе ж двоє своїх дітей, навіщо тобі ще чужі діти? – чоловік не міг стримати емоцій, коли Тамара йому
Мурчику, неділя сьогодні, кого б це до нас принесло в таку завірюху? – Василина неохоче пішла відчиняти двері, бо почула, що рипнула її хвіртка. На порозі стояв Михайло з конвертом у руках. Він завжди приходив до неї раз в квартал, приносив гроші, які син Василини передавав їй з Америки. На картку скидати гроші було незручно, бо найближчий банкомат аж в райцентрі. А Михайло все життя пропрацював на пошті, він в тому розуміється, тому син передавав гроші йому, а він вже заносив їх Василині
– Мурчику, неділя сьогодні, кого б це до нас принесло в таку завірюху? – Василина неохоче пішла відчиняти двері, бо почула, що рипнула її хвіртка. На порозі стояв
А ти думала, що я тебе вічно чекатиму з тої Італії? Вибач, Люба, але це занадто. Ти 15 років там сидиш, а мені що робити? – Степан зовсім не почувався винним. – І, до речі, не вигадуй собі нічого, – додав він і кудись пішов. Я розкладала речі з сумок, бо лише вранці переступила поріг рідного дому, але в душі моїй не було радості, яка завжди була присутня, коли я приїжджала додому. Цього разу у мене була така дилема, що я просто не знала, що мені робити. Я зрозуміла, що у мого чоловіка на стороні є дитина
– А ти думала, що я тебе вічно чекатиму з тої Італії? Вибач, Люба, але це занадто. Ти 15 років там сидиш, а мені що робити? – Степан

You cannot copy content of this page