op

Осінній Рим у жовтні зовсім не схожий на той, який малюють у красивих журналах. Небо вже третій день поспіль висіло низьке, блякле, немов випрана без порошку стара сорочка.

— Назарчику, ти випадково не знаєш, з якого дива твоя мама розписала мені всі вихідні по хвилинах? — запитала Соломія, ледь чоловік підняв слухавку. — Що розписала? Які

— Якщо ти зараз не підпишеш папери, я піду і більше ніколи не повернуся, — промовив Назар, стоячи посеред кімнати у взутті. Він навіть не зняв куртку. Дивився

— Ти ж мені рідна сестра, невже тобі шкода пустити нас пожити, поки ми з дівчиною трохи станемо на ноги? — у слухавці лунав такий щирий, безтурботний голос,

— Якщо людина їде в село на все готове, то вона хоча б совість повинна мати, а не тільки велику ложку! — бурчала Марина, коли стара автівка нарешті

— Ти справді думаєш, що вона ні про що не здогадується? Вона ж не сліпа, бачить, що ти чужий став. — Мамо, не починай. Вона зручна, спокійна, зайвих

— Бабусю! Тобі краще вже зараз шукати собі якесь інше житло. Дев’ятнадцятирічна Дарина стояла посеред затишної кімнати, накручуючи темне пасмо на палець, і дивилася у дзеркало шафи так,

— Мамо, ви не ображайтеся, але ми ваші зимові чоботи і пальто вже в клунки склали, бо восени вам сюди повертатися немає сенсу. Стефанія Василівна так і заклякла

— Якщо тобі так важко самій, то ми можемо забрати татову машину собі, аби вона даремно на подвір’ї не стояла, — спокійно сказав у слухавку швагро, ніби робив

— Мамо! Ви ж усе одно цілий день удома сидите, невже вам важко для людей вечерю зварити? Надія Петрівна завмерла посеред передпокою з пакунком свіжого житнього хліба в