op
— Ти постаріла, Надю, з тобою стало нестерпно нудно, я хочу відчувати справжнє життя, а не животіти у цьому сірому кутку, — ось так він сказав мені дванадцять
— Ти справді збираєшся повернути все до останньої копійки? Ти ж ледве зводиш кінці з кінцями, а дитині навіть чобітки на весну ні за що купити! Дарина стояла
— Якщо ти зараз підеш і залишиш мене саму, я тобі цього до кінця життя не пробачу! Вона дивилася йому просто у вічі, задерши мордочку, і видала такий
— Люба, зніми нарешті оті заощадження з рахунку, моїй мамі конче потрібна та садиба біля лісу! Я стояла посеред власної кухні й дивилася, як догоряють свічки у вишуканих
Галині Іванівні було шістдесят шість, коли вона твердо вирішила змінити своє життя. Усе почалося в неділю, наприкінці листопада. Родина зібралася за великим обіднім столом у її хрущовці. Син
— Відійди від пакета і навіть пальцем не торкайся, це куплено не для тебе! — різко вигукнув Тарас, перехопивши мою руку біля самої ручки фірмового пакунка. Від несподіванки
Годинник на кухні цокав монотонно, відмірюючи секунди в густій, важкій тиші. Свекруха, Галина Петрівна, стояла посеред кімнати, вперши руки в боки, і її погляд пропалював наскрізь. — Марино,
Автобус «Неаполь – Чернівці» глухо гудів мотором, розгойдуючись на вибоїнах уже десь під Тернополем. За вікном миготіли знайомі до щему верби, сірі паркани й вологі від ранкового туману
— Іване, збирай свої речі й іди звідси. Світлана сказала це напрочуд рівно. Навіть сама здивувалася, що голос не затремтів, пальці не стиснулися в кулаки, а в грудях
