op

– Мамо, я ж тобі гроші висилала. Як ти могла все брату віддати? – в розпачі кажу я, бо я приїхала і зрозуміла, що вдома за чотири роки,

– Не пара вона тобі, добре дивися, синку, – сказала моя тоді ще майбутня свекруха Ігорю. То був перший раз, коли я прийшла до них в гості знайомитися.

– Ми до тебе, мамо, через дві області їхали, а ти кажеш, що грошей не даш. Ми ж на тебе сподівалися, – каже мені моя донька, а я

– Е ні, Михайле, так не буде, – кажу. – Треба було нам розлучатися, коли я пропонувала, ще 15 років тому. А тепер ділитися з тобою усім, що

– Христино, ти? Оце так зустріч! Як же я давно тебе не бачив! – сплеснув руками Олег і відразу вибіг із своєї дорогої автівки. Він не йшов, він

– Тобі, Мирославе, вирішувати, – каже Софія. – Але ти – молодий чоловік, у дітей своє життя, а тобі про себе треба думати. Тамара, як і ти, вдова,

– І що, ти, Лесю, тепер робитимеш? – питає мене сусідка, яка знає, в якій ситуації я опинилася. – Навіть не уявляю, але з Божою допомогою якось воно

– Згадай, Марино, як ми тебе в свою сім’ю в свій час прийняли, чи тобі хоч хто одне слово погане сказав? – голосить моя колишня свекруха. Вона прийшла

– Я не зможу приїхати в суботу, вибач, мамо, – каже мені молодша донька Ілона. – В мене дуже багато роботи. Але як я тільки впораюся, так зразу

– І що ти, Маріє, тепер робити будеш? – питає сусідка, яка побачила, що Марія вже кілька днів живе в селі. – Та я і сама тепер не