– Не пара вона тобі, добре дивися, синку, – сказала моя тоді ще майбутня свекруха Ігорю. То був перший раз, коли я прийшла до них в гості знайомитися. Вони пішли на кухню, і думали, що я не чую їхньої розмови.
Ігоря я зустріла ще в університеті, він був нічим не примітний для інших дівчат, але я відразу звернула на нього увагу. Мені подобалося в ньому те, що він вмів усе робити, особливо це проявилося, як ми з групою пішли в похід. Без Ігоря ми б ні палатки не розклали, ні вечерю зготували.
Після тієї поїздки ми з ним стали зустрічатися. Я сама з міста, і з моїми батьками Ігор був знайомий з самого початку. А він був з приміського селища, і з ними ми поїхали знайомитися вже тоді, коли Ігор зробив мені пропозицію.
Його батьки жили у власному будинку, я відразу на все поглянула і зрозуміла, що живуть вони доволі заможно, як кажуть, справжні газди.
На мій приїзд вони чекали, свекруха накрила такий стіл, наче у нас вже весілля, а не просто знайомство. Як я пізніше зрозуміла – мама Ігоря дуже вправна господиня, все вміє робити, а готує так, наче в дорогому ресторані.
Мені тоді було всього 22 роки, і я не вміла нічого готувати від слова зовсім, ну, хіба що картоплю посмажити. Тому вміння майбутньої свекрухи мене приємно вразили.
Я сподівалася, що ми з нею подружимося, але вже перша наша з нею серйозна розмова дала мені зрозуміти, що легко мені не буде.
Батьки Ігоря стали мене розпитувати про моїх батьків, чим вони займаються, де живуть, а мені особливо не було чим похвалитися, бо мої мама і тато – звичайні люди, які не заробляють надто багато, і живуть в старій двокімнатній квартирі.
Дарина Петрівна не змогла приховати свого розчарування, і покликала Ігоря на кухню, начебто, робити чай, але там вона вже стала його вичитувати, що він поспішив, коли зробив мені пропозицію, бо я йому не пара.
Коли я випадково почула їхню розмову, я дуже засмутилася, і навіть образилася. Спочатку у мене виникло бажання втекти, але я згадала, що я в незнайомому мені селі, і не знаю як звідси добратися до міста.
Ігор з своєю мамою повернулися за стіл, і ми продовжили розмову, наче нічого і не сталося. Ми таки з Ігорем одружилися, але я не хотіла ні шикарного весілля, ні допомоги з боку його батьків.
Ми розписалися і стали орендувати квартиру. Обоє працювали, і не чекали на те, що нам хтось щось дасть. Батьки, і мої, і Ігоря, до нас навідувалися рідко. Ми до них теж, приїжджали хіба що на великі свята.
А одного разу ми приїхали, бо у батька Ігоря був ювілей. Свекруха, як завжди, шикарно накрила стіл, а біля мене стояла тарілка з малосольними огірочками. Я і не помітила, як сама їх усіх і з’їла.
Зате це помітила моя свекруха. Вона на наступний день приїхала до нас з відерком домашніх огірків, і каже:
– Ставай, невісточко, коло мене, буду тебе вчити квасити огірки.
Ігоря вдома не було, і я сама не помітила, як минув день. Ми з Дариною Петрівною чудово провели час. Я навчилася робити найсмачніші в світі солені огірки.
Це мені пригодилося, бо через кілька днів я дізналася, що я при надії. Свекруха ж моя про це відразу здогадалася, ще коли я у них ту тарілку з огірками сама уплела.
Зараз минули роки, у мене самої сини вже настільки дорослі, що я сама от-от стану свекрухою, а я і досі дякую своїй свекрусі за її науку і мудрість. Я їй не сподобалася спочатку, але вона не влаштовувала сцен, а просто дала мені шанс, ще й навчила мене усього, що сама вміла.
Дарина Петрівна показала мені чудовий приклад, і коли я сама стану свекрухою, то буду намагатися робити так, як робила вона.
А рецепт її огірочків у мене просять всі по сьогоднішній день.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
