– Е ні, Михайле, так не буде, – кажу. – Треба було нам розлучатися, коли я пропонувала, ще 15 років тому. А тепер ділитися з тобою усім, що я надбала, я не збираюся.
Я приїхала у відпустку додому, думала на 2-3 тижні, та доведеться затриматися довше, бо мій чоловік вирішив мені сюрприз влаштувати.
Нам з Михайлом зараз по 60 років, ми вже майже 35 років у шлюбі. Але 15 років тому я в Італію на заробітки поїхала. Причин для цього було багато, і безгрошів’я – не головна.
Ми вже на той час з Михайлом не дуже добре жили, наче чорна кішка нам дорогу перейшла. Свою єдину дочку ми видали заміж, вона пішла жити до свого чоловіка, як у нас кажуть – в невістки, а ми з Михайлом залишилися вдома самі. Бувало, що за весь день одне до одного жодного слова не промовимо.
Під приводом того, що я хотіла б доньці на окреме житло заробити, я і надумала їхати в Італію. Михайло мене в цьому підтримав.
Я тоді з ним мала серйозну розмову, пояснила, що їду не на рік, і не на два, а він молодий чоловік, тому запропонувала йому розлучитися.
Та Михайло як змахав руками, мовляв, що це таке я собі надумала, як це – розлучатися?
– Ти їдь, а я буду тут господарювати. Все добре буде, не хвилюйся, – запевнив мене чоловік.
Я вирішила, що і справді – навіщо гарячку пороти, час покаже, як воно буде, і поїхала в Італію.
Перші кілька років я складала гроші нашій доньці на квартиру. Михайло вже тут вибирав, а потім і ремонти сам поробив, щоб дешевше було.
Додому повертатися я не збиралася, вирішила, що якщо є можливість, то треба і про своє житло подбати. Чоловік мене підтримав, ідея розбудовувати наш будинок йому дуже сподобалася.
Ми разом звели величезний будинок, в якому зараз чоловік живе сам. Я ще додому не збираюся, мені лише 60 років, ще хоч 5 років я точно планую бути в Італії, а додому приїжджаю раз в рік у відпустку.
І ось, цього разу я приїхала, привезла купу подарунків доньці, зятю, онукам, чоловікові, думала провести трохи часу з родиною, бо начебто все налагодилося у нас, але чоловік вирішив зробити мені сюрприз.
– Марусе, присядь, розмову до тебе маю, – каже Михайло.
Я сіла, і дивлюся на нього. Я відразу зрозуміла, про що буде йти мова.
– У мене є інша жінка, і я хочу розлучитися, – каже Михайло. – Так що, добре що ти приїхала, оформимо все швиденько.
– Я проти, – заявила я категорично, чим дуже здивувала Михайла.
– Чого? Ти ж сама хотіла? – витріщився на мене чоловік.
– От коли хотіла, тоді і треба було розлучатися, коли у нас не було що ділити. А зараз я свої гроші тобі віддавати не збираюся, – кажу.
– А чого ти вирішила, що тут все твоє? Ти заробляла, а я будував, а це також гроші коштує, так що все чесно, і ділити ми все будемо порівну – не піду ж я до Ліди з пустими руками.
Та я категорично заявила, що розлучення не буде, навіть доньку покликала, щоб вона свого батька напоумила. Вона теж мене здивувала, бо виявилося, що вона все знала, а мені не говорила нічого, бо вважала, що це не її справа.
Сказати, що я засмучена і розчарована – це нічого не сказати. Але відпускати чоловіка я не готова, і тим більше, ділитися з ним тими грошима, які я важко заробляла.
Я розумію, що ризикую, що як я поїду назад в Італію, то чоловік свою пасію до нас приведе. Донька ж нічого не скаже. І я далеко. Так що йому нічого не заборонятиме так вчинити.
А що робити, як бути – я не знаю. І так недобре, і так зле.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
