op
Вересневий вечір в Італії завжди дихає особливим теплом. Оливкові дерева на пагорбах здаються сріблястими у променях заходу сонця, а повітря просякнуте ароматами сухої трави, морської солі та свіжовипеченого
— Я проти того, щоб твоєму брату навіть близько було дозволено ставати на поріг нашої квартири, Сергію! — Катерина стояла посеред кухні з кухонним рушником у руках, а
«Жінки завжди дізнаються про зраду останніми, навіть коли про це вже плеще увесь район». — І що тим чоловікам бракує? Дружина ж гарна, господиня, хата сяє, а він
— Куди ти сунешся, тобі ж навіть сісти немає де! — голосно, на весь ресторан, вигукнула свекруха, коли я зайшла до залу з величезним букетом білих троянд. Ця
— Ви що, з глузду з’їхали на такому морозі з дитиною сидіти? — крикнув чоловік, навіть не заглушивши мотор своєї старої машини. Він протер запітніле скло й угледів
— Це ж мама, і у неї право вирішального голосу, — мовив Тарас, вішаючи куртку матері на верхній гачок, який його дружина кілька разів просила залишити для дитячого
«Твій батько якось обійдеться без тих дорогих уколів, а моїй мамі треба терміново перекрити дах і обновити кухню», — спокійно, без жодної краплі вагання у голосі вимовив чоловік.
«Ти ж розумієш, що твій автобус чекати не буде?» — мати легенько торкнулася його плеча, піднявшись на пальчики, щоб обійняти сина. Вона в нього невеличка, тендітна, завжди привітна
— Якщо ти зараз вийдеш за ці двері, назад вороття вже не буде! — голосно й твердо мовила Надія Петрівна, стоячи на порозі невеликого передпокою і склавши руки