op

– Христино, навіщо тобі стільки ковбаси? – питає чоловік у дружини, яка у свій продуктовий візочок поставила кілька видів не дешевої ковбаси. – Що ти задумала? Дружина лише

– Мама твоя, отже і тобі жити з нею, – заявила мені донька. – Поки ти в Італії собі жила, я доглядала бабусю, а тепер, коли ти повернулася,

– Як можна було прийти на ювілей з тисячею гривень? – обурювалася моя сваха, розпинаючись перед своїми родичами, і думаючи, що я їх не чую. – А ти

– Олексію, мені в село треба поїхати. Може підвезеш? – несміливо запитала Анна свого чоловіка. Той відразу насупився: – А чого тобі туди їхати? Що, минуле не відпускає?

– Твоя мама може і в літній кухні пожити, – каже Лариса, моя невістка. – Я не можу їй цього сказати. Вона ж образиться, – проситься мій син

– Я не піду на це весілля, і ніколи не прийму батькову дружину, а його самого я і знати не хочу, – заявила моя внучка. Лілі 20 років,

– Що ти тут робиш? – питаю я з подивом Ніну, дочку свою. – Хіба не бачиш? Гроші рахую, – відповідає вона спокійно. – Чиї гроші? – Твої.

– Мама сьогодні прийде. Антоніно, приготуй щось смачненьке, – каже мені чоловік. – Добре, – кажу. – А ти куди? – Я по справах, але на обід буду.

– Не погано наші батьки влаштувалися, – кажу я своєму чоловікові, збираючи валізи і готуючись до переїзду. – Шо мій тато, що твоя мама – то два чоботи

– Кароліно, до тебе прийшли, – гукнула на роботі жінку співробітниця. – Хто? – здивовано перепитала та. – Не знаю. Якийсь чоловік. Піди і сама подивися. Кароліна вийшла