op

— Збирайте свої речі, дорогенька, у вас рівно два тижні, щоб звільнити цю квартиру, — дзвінкий дівочий голос пролунав так упевнено, ніби господинею тут завжди була саме вона.

— Де це бачено, щоб рідна невістка мішки з картоплею перед свекрухою на замок замикала?! — верещала Галина Петрівна так, що на сусідських подвір’ях пси захлиналися гавканням. —

— Ганно, а що в нас сьогодні до вечері, бо я вже зголоднів? Василь зазирнув до кімнати, навіть не глянувши на те, що я лежу із мокрою хусткою

— Я більше туди не поїду, Назаре, навіть якщо твоя мама запропонує мені за це всі скарби світу! — вигукнула Соломія, кинувши слухавку на краєчок канапи. Назар навіть

— Постав коробку назад, не ганьби мене перед родиною, — просичала свекруха, перегородивши мені шлях до дверей. — Вона тут не залишиться, Ганно Василівно, — спокійно відповіла я,

Я йшла вулицею, і не приховуючи сліз, кляла свою долю, що все так вийшло. Перехожі байдуже проходили повз, ховаючись під парасольками від осінньої мряки, а мені було байдуже

– Каву питимеш без цукру, Надіє, бо солодке тобі вже навряд чи допоможе. Не пара ми, і це було зрозуміло з самого початку. Так що – збирайся! Саме

— Заховай ту страшну картату сумку, мамо! Ну благаю тебе, засунь її під лавку! — голос доньки хльоснув по щоках болючіше за крижаний осінній вітер. Лариса Федорівна завмерла

— Або ти залишаєшся вдома і ні на яке весілля до сестри не їдеш, або збирай речі, бо ми розлучаємося. Михайло вимовив це буденно, стоячи спиною до мене

— Любомире, поясни мені спокійно, чому рахунок на нові обігрівачі та мінеральну вату знову скинули мені, якщо отримувачем стоїть твоя сестра? Галина піднесла телефон майже впритул до очей