op

— За таку річ і пів життя віддати не шкода, правда, Настуню? А ти все у своїх старих куртках ходиш, наче бідна родичка, — мовила свекруха, скидаючи з

— Софійко, не починай. У мене тиск підскочив, я ледве на ногах стою. Мені зараз потрібен повний спокій, а від вашого шуму мені тільки гірше стане, — спокійно

– Тетяно, а тюль на кухню краще брати льоновий чи такий, щоб легко прати? Бо я вже майстра знайшла, карнизи заміряли, – мовила зовиця, з насолодою наколюючи на

— Галю, я йду від тебе. До Надії. Вона готує так, як колись моя мама. Нормальні котлети, товчену картоплю, справжній наваристий борщ. А в тебе що? То листя

— Павле Васильовичу, а ви знаєте, що порядний сім’янин із двадцятип’ятирічним стажем не має права так дивитися на молоду співробітницю? — Вікторія ледь схилила голову набік і відпила

— Ти що, рідній матері не рада, що стала в дверях і навіть у хату не пускаєш? — Галина Іванівна відштовхнула доньку ліктем і першою переступила поріг. —

Чорна лакована валіза на коліщатках глухо гуркотіла по потрісканому сільському асфальту. Цей звук Лариса знала напам’ять. Вона чула його щороку, коли на два тижні поверталася з Неаполя до

Марія важко зітхнула, перекладаючи з руки в руку важкі пакети з харчами. Вона плечем штовхнула двері батьківської квартири, балансуючи з пакунками та букетом осінніх айстр. У коридорі її

— Якщо мої страви здаються тобі дивними, то чому б тобі не вечеряти у матері? — це питання підвела риска під п’ятьма роками нашого шлюбу. Усе почалося з

— Якщо ти ще хоч раз не так глянеш на мене при своїй матері, ти збираєш речі й ідеш шукати собі іншу домробітницю. Катерина сказала це абсолютно спокійно.