Oks

Миргородський листопад дихав сирістю та запахом прілого листя. Ганна стояла біля вікна своєї невеликої кухні, спостерігаючи, як дрібний дощ малює на склі химерні візерунки. Чайник на плиті вже

Миргородське літо догорало лагідним серпневим надвечір’ям. У старій «сталінці» неподалік курортного парку пахло липовим чаєм та пилом, який неможливо витерти повністю, бо він сам став частиною стін. —

Житомирське небо того вечора нагадувало брудну акварель — сіре, важке, з низькими хмарами, що чіплялися за верхівки старих каштанів. Надія стояла біля плити, механічно помішуючи суп. Руки гули

Вечірній Київ розгортався перед очима Анни велетенським мерехтливим килимом. З висоти двадцятого поверху автівки на проспекті Бажана здавалися різнокольоровими світлячками, що нескінченною вервицею тяглися в бік Борисполя. Далеко

Травень у Житомирі видався надзвичайно теплим. Повітря було густим від аромату бузку, а на Михайлівській вулиці каштани вже викинули свої білі «свічки». Саме в такий сонячний день життя

Над чернігівськими П’ятьма кутами завис вологий квітневий вечір. У квартирі Віри Павлівни, що на четвертому поверсі старої цегляної п’ятиповерхівки, панувала особлива атмосфера. Жінка, яка тридцять років віддала кухні

Полтавський вечір огортав місто м’якими сутінками. Золота осінь уже почала розфарбовувати каштани на Корпусному саду, а в повітрі пахло димом від перших багать та вологою землею. У затишній

Осіння Полтава того дня нагадувала стару акварель, розмиту нескінченним дощем. Сіре небо низько зависло над каштанами на Жовтневій, а вітер безжально жбурляв мокре листя у шибки «сталінки». У

Важкі дубові двері квартири врізалися в одвірок з такою силою, що в старому дубовому серванті жалібно підстрибнули та задзвеніли кришталеві келихи — спадок ще від бабусі. Ганна Петрівна

В Умані той вечір виглядав похмуро. Холодний дощ, що почався ще вдень, нещадно шмагав шибки панельної п’ятиповерхівки, а вітер завивав у щілинах старого балкона, наче нагадуючи про неминучу