Oks

— Дякую, що все-таки приїхала, доню. Я вже не була певна, що ти погодишся зі мною побачитися, — тихо сказала сімдесятидворічна Олена Павлівна, відчиняючи двері своєї квартири у

— Мамо, я знову бачу в тебе картоплю з підливою. Ти хоч інколи купуєш собі щось нормальне? — Оксана поставила на кухонний стіл великий пакет із продуктами й

— Мамо, у суботу зранку будь удома. Я домовився з майстрами: приїдуть, заберуть стару теплицю, вирівняють землю біля сараю, а там уже почнемо робити навіс для двох машин,

— Віро, тільки ти мене не покидай. Я вже стара стала, а сини далеко. Один у Львові, другий у Києві. Кому я там потрібна зі своїми клопотами? —

— Світлано, відчини. Я вже біля воріт! — Людмила поставила валізу на землю й знову натиснула кнопку виклику. Після двох діб дороги їй хотілося тільки одного: зайти до

— Та перестань ти мені телефонувати, тітко Лесю! Я все почула ще минулого разу. У мами є будинок, город, пенсія. Нехай живе так, як колись сама захотіла. Я

— Маріє, прошу тебе, не починай знову про Оксану. Не хочу знати, де вона, як вона і чому стільки часу сюди не їде. Мені спокійніше, коли про неї

Уже сутеніло, коли останнє відро картоплі висипали на стару ряднину біля літньої кухні. Подвір’я пахло вологою землею, яблуками, що попадали під деревом, і свіжим кропом із грядки. Біля

— Доню, тільки не кажи, що ти вже їдеш до мене з валізою, — голос Оксани Петрівни у слухавці прозвучав так упевнено, наче Мар’яна вже стояла під її

Галина Михайлівна сиділа на краєчку ліжка у невеликій приватній клініці під Краковом і повільно складала речі у дорожню сумку. На стільці лежав її теплий кардиган, біля вікна стояли