Віра здригнулася і різко прокинулася. Телефонний дзвінок о пів на п’яту ранку був як удар блискавки, що розірвала густу тишу. Дзвінки в такий час завжди сповіщають про щось недобре. На екрані — Олена, її мати. — Так, мамо? Що сталося? — Віро, бабуся Анастасія. Її не стало. — Як це?! В поліклініці ж запевняли, що ситуація стабілізувалася, казали про поліпшення! — Не знаю, доню. Швидко їдь в її квартиру, я тобі зараз скажу, що ти маєш зробити. Віра швидко викликала таксі, тоді вона ще не підозрювала, що на неї чекає в бабусиній порожній квартирі
Віра здригнулася і різко прокинулася. Телефонний дзвінок о пів на п’яту ранку був як удар блискавки, що розірвала густу тишу. Дзвінки в такий час завжди сповіщають про щось
Чоловік Аліни продовжував дедалі більше віддалятися. Його пояснення про надмірну зайнятість на роботі заробітком грошей уже не здавалися щирими, оскільки відчутного фінансового достатку він у сім’ю не приносив. Але пропадав десь він дедалі частіше. Аліна швидко зрозуміла, що ці поїздки не пов’язані з роботою. Вона дійшла висновку, що у нього з’явилася інша. Але не знала, як довести це, та одного разу чоловік повернувся додому дуже дивним
У стінах лікарняної палати, де час, здавалося, набув надзвичайної тягучості, Аліна Миколаївна мала тепер більш ніж достатньо часу. Вона розмірковувала. Дні спливали одноманітно: читання, короткі прогулянки коридором, медитативне
Коли Олена йшла парком, раптом звідкись пролунав знайомий, різкий голос. — Олено, доброго дня. Я б ніколи не подумала, що ти тут. За метр від неї стояла Ніна Петрівна. Олена, незважаючи на минулі образи, була настільки рада зустріти хоч якусь знайому людину, що, не контролюючи емоцій, обійняла її і заплакала. Через мить, усвідомивши свій нетактовний вчинок, Олена відсахнулася від свекрухи, соромлячись. — Пробачте мені, будь ласка, Ніно Петрівно. Я випадково, я не хотіла цього. Просто я так давно не бачила нікого знайомого. Ніна Петрівна сумно подивилася на Олену. У її очах не було й сліду колишньої злості, лише глибока, щира втома. — Це ти мене пробач, дитино, — з гіркотою відповіла свекруха. — Чому ж ти нікому не розповіла, що зробив мій син
Олена пригортала до себе сплячу семимісячну Софійку, відчуваючи, як камінь лежить на душі, а гарячі сльози безперервним потоком стікають по щоках, залишаючи солоні доріжки на її блідому обличчі.
Романе, я чітко просила тебе не торкатися моєї полиці у спільному холодильнику! Ця свиняча вирізка була куплена виключно для мого власного споживання, а не для тебе! — Послухай, ця упаковка лежала там уже добру вічність, а я був голодний і мені потрібно було щось швидко з’їсти! — Не «добру вічність», а лише три дні! І тобі не личить вирішувати, що мені робити зі своїми продуктами! Захочу — викину її у смітник, це моє право! Але ти не маєш жодного права чіпати мої особисті речі! Після того, як Олеся і Роман розлучилися, жоден із них не погодився виїхати з квартири, яка однаково подобалася обом і в яку було вкладено стільки сил та мрій. Олеся, керуючись традиційними уявленнями, вважала, що саме Роман, як чоловік, повинен знайти собі інше, окреме житло. А Роман у відповідь категорично говорив, що не збирається покидати свою законну власність. Родичі не знали, чим зарадити тут
— Романе, я чітко просила тебе не торкатися моєї полиці у спільному холодильнику! Ця свиняча вирізка була куплена виключно для мого власного споживання, а не для тебе! —
Уявляєш, моя невістка, Марта, тиждень тому оголосила, що наважилася забрати свого сина з села від попереднього шлюбу жити з ними. Андрій, по суті, має ще майже десять років нести відповідальність за матеріальне забезпечення та виховання абсолютно чужої дитини. І він, треба визнати, абсолютно не має бажання цього робити. Він постійно ходить сумний. Адже невістка перед одруженням обіцяла, що її мама виховуватиме сина в селі сама, а тепер чомусь несподівано передумала, – скаржилася Галина подрузі. Свекрусі і чоловікові це не сподобалося
— Мій Андрій останнім часом просто змарнів, немов тінь ходить по квартирі, — з глибоким зітханням почала свою розповідь Галина, важко опустившись на кухонний стілець і нервово поправляючи
Мої батьки планують робити ремонт в своїй квартирі. І тепер я повинна їздити з ними по усіх магазинах та базарах, вибирати матеріали, шпалери, фарбу, попередньо вивчивши в інтернеті ціни, звірити їх, чого і скільки потрібно, потім шукати майстрів, та не простих, а золотих, які будуть догоджати старим людям, не будуть високу ціну просити, потім стежити за ходом робіт цих майстрів. А я не знаю, як їм відмовити в цьому, от просто зовсім не хочу зараз щось робити для них
— Мої батьки хочуть, щоб я їм зараз допомагала, — скаржиться мені Олена, 47-річна моя знайома. — Інакше навіщо, кажуть, ми тебе ростили, у всьому собі відмовляли? Найсумніше,
Цей день народження нічого доброго Клавдії не віщував, хоч і мала вона ювілей. Чоловіка не стало давно, важке вона мала життя. Клавдія просто не дивилася на інших чоловіків. Їй було не до того, її життя оберталося навколо робочого столу та домашніх обов’язків. Поки були бабуся та дідусь, вони допомагали наглядати за онуками. Але їх не стало майже одночасно. Спершу пішов батько, а за ним, не витримавши розлуки, і мати. Тоді якраз недобрі часи її чекали
Клавдія сиділа на старій дерев’яній лавці, схованій у затишному куточку невеликого скверу, що прилягав до її будинку. Повітря було наповнене теплом, а густі крони кленів створювали мереживну тінь.
Софія Петрівна дуже не хотіла, щоб її донька заміж виходила за Олега, але він добре заробляв, був самостійним і мав чимало майна. У неї ж була мізерна пенсія, яку ледь вистачало на життя. Після весілля стали ходити про Олега різні плітки, мовляв, він іншу собі знайшов вже давно. Але теща не вірила зовсім цим словам, мовляв, то все людська заздрість. Та правда була зовсім іншою
Софія Петрівна повільно гойдала онуку, Катрусю. Їй довелося довго шукати таке положення, у якому крихітка нарешті погодилася заснути. Катруся була неспокійною дитиною, плакала. Вони змінили три види харчування,
Степанівно, тобі не соромно? До свята, бач, і закуску береш, а про гостинець для свого ну, знаєш, твого співмешканця, чи хто там він тобі, забула? Сільські ж бо застілля мають свої традиції! Це правда, що ти переписала хату на цього на Данила? Як же ж так можна? Це ж чужий чоловік
Над гірським селом, розкиданим по схилах Карпат, висіло полуденне сонце, підсилюючи аромат липового меду та свіжої смерекової смоли. Наближалося свято Медового Спаса, і гомін стояв над усією центральною
Вони з Дмитром довго зустрічалися, а через місяць він несподівано поїхав на батьківщину, до родини. Телефонував зрідка. Більше надсилав короткі, емоційні повідомлення. Оксана сумувала, намагалася подзвонити сама, але він не брав телефон. А потім надіслав повідомлення: «Вибач, люба, я не повернуся. Управління магазинами тепер візьме на себе мій старший брат Остап». Оксані відчайдушно захотілося зрозуміти, що насправді відбувається і вона поїхала до магазину сама
Оксана стала матір’ю Кирила на двадцятому році життя. Батько хлопчика, Роман, який до того був таким турботливим та уважним до неї, зник майже одразу після того, як дівчина

You cannot copy content of this page