Ігоря якось набрала сусідка: – Я не хотіла тобі розповідати все, бо мама твоя веліла мовчати, але вона зараз в стаціонарі і там не дуже добре все. Можливо, ти хоч зараз приїдеш? Цей дзвінок змінив його життя на до та після
Ігор зрідка приїжджав до матері. Він жив у великому місті, займався бізнесом і весь час був поглинений роботою. Дні минали за днями дуже швидко, а вечори за вечорами,
Олено! Ти що варення малинове купила? – запитала здивовано свекруха. – Так купила, ваш син дуже любить його, – відповіла невістка. – То яка це ти господиня? Чому сама не зварила варення? Я ж вам влітку давала малину не раз. Олена опустила очі, не знала, як сказати матері про те, що вони ту всю малину ще свіжою з’їли
Олена вийшла заміж за Артема та відразу погодилася взяти з чоловіком квартиру в кредит, яка знаходилася в будинку, який стояв поруч з його матір’ю, свекрухою Олени. Та жінка
Тьотю Ніно, а де печиво у вас? – пролунав дзвінкий голос шестирічної Оленки, племінниці чоловіка. – У верхній шафці, – не обертаючись до дитини, відповіла Ніна. – А чи можна взяти все, що там є? Ніна обернулася і подивилася на дівчинку. – Ні, тільки по два печива кожному. Більше не дам
Ніна стояла біля вікна своєї колись затишної кухні іта зачаровано дивилася на мокре від дощу місто, яке стало її майже рідним вже давно. Раніше це було її улюблене
Коли мати отримала хату в спадок від своєї свекрухи, Леся дуже сподівалася на неї, адже у них з чоловіком проблеми були. Мати обіцяла, що перепише її на двох доньок своїх, тому Лесі мала дістатися половина. Вона до мами бігала щодня, допомагала їй, піклувалася про неї, продукти носила. А потім від сусідки дізналася, що хати тієї вже немає, її сестра стала її повноцінною власницею
Мати сиділа в своєму улюбленому старому кріслі, яке було все покрите пилом, і вдивлялася в порожні простори кімнати, в яких давно крім неї ніхто вже й не був.
На днях мені знайома на роботі розповіла, що мій чоловік вже давно купив хорошу квартиру в центрі нашого міста. Я так здивувалася, що й словами не передати. Ні, я знаю, що він дуже добре заробляє, але про цю квартиру він мені ніколи нічого не говорив і я про неї нічого й не знала. А коли дізналася для кого він її придбав, то моє сімейне життя ну дуже змінилося
Я сиділа в нашій вітальні, на душі так важко було, як ніколи раніше до того. Мені подруга розповіла правду, про яку вона знала давно, та не могла наважитися
Що? Вибачте! Ви не помилились? Я не розумію нічого. Чому якась сусідка в заповіті мами моєї вказана, коли я її єдиний син? – спантеличено Данило дивився на юриста. – Ні, тут все вірно, ваша мама змінила заповіт за три місяці до того, як її не стало. Там її рукою написано, он погляньте, 200 тисяч гривень Надії
Данило сидів у своєму просторому офісі, переглядаючи звіти, коли пролунав телефонний дзвінок. На екрані з’явився незнайомий йому номер. – Данило Дмитрович? – пролунав жіночий голос. – Це Надія
Одного разу, після довгих років у шлюбі, я таки наважилася і запитала чоловіка, чи він досі щиро кохає мене, як і відразу після весілля. Роман подивився на мене, не розуміючи, потім трохи промовчав. – Я не розумію тебе. Чого тобі ще не вистачає? Я багато заробляю, ти маєш все, про що можуть мріяти лише інші жінки. Мене його відповідь засмутила і я стала дивитися на жінок, які не присвячували себе сім’ї, а будували кар’єру, вміли заробляти добре і доглядати за собою. Я стала заздрити їм
Я давно перестала вірити в щире кохання. Точніше, в ту любов, якою вона була на початку нашого з життя з Романом. Ми познайомились з ним ще в університеті,
Коли син знайшов іншу і залишив дружину з малими дітьми, до Ганни прийшла невістка зі сльозами на очах. Стала просити в неї допомоги, казала, що не знає, що робити, бо просто не справляється сама. Ганна впустила її в свою хату, хоча син був проти, але це далося їй дуже важко, бо Петро її єдина дитина
Ганна все своє життя прожила в маленькому селі, де кожен знав кожного. Вона була жінкою суворою, але справедливою, і найбільше на світі любила свого сина Петра. Вона йому
Цього року я мріяла приїхати додому на Різдво з Іспанії, сама я родом з маленького села, на заході України, тут вже за кордоном 5 років живу, приїхала на заробітки. Вже дітям розповіла, гостинців багато накупила, а потім сіла і задумалася, не знаю що робити, хвилювання не полишають мене. Не знаю, як родина сприйме мого нового чоловіка Александро, він мало розуміє українську мову, говорить лише іспанською. Можливо, краще самій буде приїхати, чи з ним таки
Мене звати Олена, і я з маленького села, яке знаходиться на заході України. П’ять років тому я поїхала до Іспанії, як і багато інших українців, шукати кращого життя.
Коли мала можливість, Світлана пропонувала батькам, що даватиме щомісяця їм певну суму грошей, адже на пенсію прожити не так вже й просто. Батьки шкодували її, тому відмовлялися. А зараз часи непрості, Світлані самій ледь на життя вистачає, а тут мама подзвонила: – Доню, дай 15 тисяч нам з батьком, машинка пральна зламалася, хочемо нову
Добре, коли в батьків є допомога та підтримка на старості років, у вигляді добрих та турботливих дітей. Не усім, звісно, доля дарує таке щастя, але, напевно, багато чого

You cannot copy content of this page