Знаєш, Наталочко, – сказала свекруха, доїдаючи другий шматок торта, – ми з донькою подумали. Може, будемо у вас кожну неділю збиратися? У тебе така простора кухня, місця у вас багато, зможемо відпочивати разом! Наталя не могла повірити своїм вухам. – Кожну неділю? – перепитала вона у свекрухи. А потім подивилася гнівно на чоловіка, чекала, що ж скаже він
Наталя хвилююче постукувала пальцями по кухонному столу, спостерігаючи, як на плиті починає закипати чайник. Звичний для недільного ранку спокій, тихе світло, що пробивалося крізь напівпрозорі штори, і тепла
Свекруха дуже раділа, що на Різдво і Новий рік поїде до сина в місто, провідає невістку і онуків, бо давно в них не була, справи в селі не давали. Мати напекла помпухів, вареників з капустою зробила, голубці з тертою картоплею за старим бабусеним рецептом накрутила і сподівалася, що решту страв дружина сина зготує, адже вона господиня в домі своєму, де й будуть стрічати Різдво. Але, яке ж здивування чекало на матір вранці 25 грудня. – Мамо, не розумію, що вам не подобається. Просто не встигла я
Свекруха Марія Петрівна все життя жила в селі, де кожен день був сповнений роботи: сад, город, кури та гуси, корова. Але у грудні її серце переповнювало відчуття свята
Щоразу коли свекруха приїжджає, вона привозить різні овочі з села, консервацію. Але, вже як приїде, то тижнями може сидіти, командувати усіма, все на свій лад переводити. А найгірше те, що свекруха ніколи не каже, коли буде їхати додому. Це Марині набридло і вона вирішила з нею серйозно поговорити
Марина давно звикла до того, що свекруха, Галина Олексіївна, часто приїжджає до них без попередження, немов вважала, що це її обов’язок – допомагати. Це було складно. Особливо важко
Я така щаслива, що ти в мене є, – якось сказала Катерина своєму чоловікові. – Та куди я від тебе подінуся вже? Я мав би зовсім інше життя, якби не одружився з тобою. А мені всі родичі колись говорили, щоб я оминав тебе, ти ще багато не знаєш, Катю, я ніколи не розповідав тобі. Але Катерина сама добре знала, що зробила родина її перед весіллям. Але вона сама у подруги забрала Владислава
Як добре, що ти в мене є, Катерино, – сказав Владислав, обіймаючи свою дружину. – І я щаслива, що ти зі мною і радію, що ти досі поряд,
Коли двері її рідної хати відчинилися і запах домашньої ялинки і куті наповнили повітря, на душі в Марти сало тепліше. Вона так сумувала за цим на заробітках, коли багато років в Португалії жила. – Мамо, коли ти знову поїдеш? Нам так потрібні гроші, нам не вистачає на це і те! – почула вона від дітей відразу після Різдва. Але хвилювалася дуже, бо не знала, як повідомити дітям, що нікуди більше не поїде вона, більше не буде у них євро, мати залишається вдома
Марта працювала в Португалії вже дуже багато років. Вона поїхала туди, коли діти були ще зовсім малими — сину Максиму було лише п’ять, а доньці Іринці три. Залишити
Петре, не вигадуй, ходить твоя Ліда до тебе не просто так, ти їй гроші за це даєш, пів пенсії своєї, – дорікнула якось чоловікові Галина. – Але це суцільні копійки, інша за них і носа б не показала сюди, вона не просто так до мене ходить, ти колись це зрозумієш, – буркнув Петро. То була остання розмова подружжя, після якої змінилося все
Петро встав з ліжка, повільно протер очі і зробив кілька кроків у бік іншої кімнати. Світло нічної лампи, яке ледве пробивалося через темряву, змусило його мружити очі. Він
Павле, я гриби свої улюблені купила, але, ти ж знаєш, я не люблю чистити їх. Можливо, ти їх почистиш і посмажиш? Ти ж так смачно вмієш їх готувати, – якось моя сусідка звернулася до свого чоловіка, коли повернулася пізно з роботи. Я думала він розізлиться, бо вже пізня година, та й не чоловіча це справа, а Павло, несподівано, посміхнувся і погодився з дружиною. Я вже тоді запідозрила щось
Я живу в звичайному будинку на околиці великого міста. Моя квартира на верхньому поверсі, а ось мої сусіди — це справжні родинні люди. Ми з ними добре ладнаємо,
Коли Наталка побачила в супермаркеті баночку червоної ікри – зупинилася, вона давно так хотіла її, але шкодувала собі. А тут побачила її за 450 гривень і вирішила купити, вона ж премію отримала якраз. – Дівчино, мені, будь ласка, дайте ось цю маленьку баночку на 80 грам, – Наталя вказала на ікру, яка сподобалася їй. Продавщиця здивовано підняла брови: – Гарний вибір! Остання баночка залишилася. Будь ласка. Гарних вам свят! Щасливого Нового року! Але Наталя не знала тоді, що гарного свята їй не бачити, через свекруху свою
Наталка востаннє перевірила список покупок, який вже давно написала у себе в телефоні. До новорічного свята у неї давненько все потрібно було продумати до дрібниць. У великому торговому
Ти вирішив? – сумним голосом запитала Віра в чоловіка. Олександр обернувся до неї, і в його очах було щось таке, що Вірі не сподобалося. Вона бачила ці очі багато років, але сьогодні в них була холодна рішучість. – Так, Вірко, я вирішив. Я йду до неї, не можу більше жити з тобою, – відповів він
Віра сиділа на дивані. У кімнаті стояла гнітюча тиша, яку переривав лише легкий стукіт старого годинника на стіні. Вона дивилася на свого чоловіка, Олександра, який стояв біля вікна,
Цього року кума вперше мене не запросила на Різдво до себе. Я була дуже здивована, адже вона щороку кликала мене, бо я хрещена мати її єдиної доньки. За два дні мало бути Різдво, Олена все не дзвонила, я вже стала хвилюватися за неї, думала, проблеми, можливо, якійсь, сама вирішила її набрати. Але відповідь куми засмутила мене
Це був важкий рік для мене, дуже важкий. Я звикла, що Різдво завжди приносило мені радість, навіть попри всі труднощі, адже в мене була моя найкраща подруга, а

You cannot copy content of this page