Oks

— Борисе, ти знову за своє?! — Софія стояла на просторій веранді їхнього затишного заміського будинку, міцно тримаючи в руках розкладну садову лопатку, й невдоволено дивилася на чоловіка,

— Олю, та що ж це таке?! Ти знову все пересолила! Скільки можна тобі казати, що мама моя готує цей салат зовсім по-іншому, у неї цибулька ніжніша і

— Доню, ти коли нарешті приїдеш додому? На цих вихідних нам з батьком тебе чекати чи як? — із невиправним спокоєм та надією в голосі запитала Валентина, поправляючи

— Мамо, ну що там у тебе знову? Говори вже скоріше, бо в мене каша на плиті закипає і робота горить! — Оксана навіть помислити не могла про

— Ти взагалі совість маєш?! — голос Анатолія Степановича тремтів від обурення, коли він міцно стискав у тремтячій долоні телефон. — Я зранку заходжу в банк, а мені

— Ви мусите негайно з ним розійтися! Зберіть його речі в сумку та виставте просто за двері! — пролунав надвечір біля ганку офісного центру чужий, але надзвичайно впевнений

— Ти взагалі бачиш, кого ти до хати навчився приводити?! — Катерина Петрівна гримнула порцеляновою чашкою об блюдце так, що запашний липовий чай сплеснув на скатертину. — Я

— Олено! Ходи сюди, подивися на це неподобство! — пролунав із передпокою різкий, роздратований голос свекрухи. Олена спокійно закрила дитячу книжку з казками, яку щойно читала п’ятирічному сину

— Ларисонька! Ти мені не те полотенце повісила. Мені б біленьке. Я до білого звикла, — долинає зі спальні старечий, сухий голос, від якого в Лариси знову ледь

— Мамо! Ти взагалі розумієш, скільки коштує цей місячний комплекс вітамінів?! — Світлана стояла посеред маленької кухні, тримаючи в тремтячих руках чек із аптеки, і її голос здригався