Oks

— Ти що собі взагалі дозволяєш, Настю?! — прямо з порога гримнув голос свекрухи, врізаючись у тишу передпокою, наче іржавий цвях у суху дошку. — Ти подивіться на

— Ти дивись на нього, знову за своє! — обурено вигукнула Оксана, різко відсуваючи чашку з ранковою кавою від краю столу так, що по білосніжній скатертині бризнули темні

— Тарасе, ти можеш хоч на хвилину відірватися від своїх думок і поглянути на мене, коли я розмовляю з тобою?! — різко вигукнула Ніна, стоячи посеред кухонного простору

— Ти справді гадаєш, що я весь цей час сиділа склавши руки й байдуже дивилася в стелю, поки ти їздив у своїх нескінченних справах, Іване? — різко кинула

— Чого це ти знову сидиш над тим твоїм безкінечним електронним файлом, Артеме? — голос Катерини звучав трохи стомлено, але в ньому чітко відчувалася нотка м’якого жіночого докору,

— Ти коли встигла зробити дублікат ключа від нашої спальні, скажи мені на милість?! — Надю, ти чому знову килимок у передпокої навскіс поклала, скільки можна повторювати одне

— Миколо, ти серйозно вважаєш, що можна отак просто розпоряджатися нашою спільною територією, ніби це якась дрібниця?! — голос Тамари дзвенів від неприхованого обурення, коли вона рішуче поставила

— Романе, послухай, мені терміново потрібні ключі від автомобіля! — Ольга стояла на порозі просторої кімнати, загортаючись у легкий весняний кардиган, бо за вікном накрапав холодний дощ, а

— Ой, Олесю, ти просто уявляєш собі цю неймовірну щедрість душі? Я ж бо й кажу: для родини нічого не шкода! — Софія Петрівна енергійно замахнула рукою, перекидаючи

– Тобі зовсім байдуже, що в нашому домі тепер панує чужий безлад і суцільні претензії, а мій власний спокій розбивається об це нахабство щодня? – різко, але з