Головна

Oks

Я не могла більше мовчати, адже вважала, що це не правильно – я знаю, що чоловік моєї найкращої подруги зустрічався з іншою, але не розповідаю їй. Я довго думала, а потім вирішила зателефонувати спершу йому, розпитати все і зрозуміти чому він так вчинив, адже подругу свою мені було шкода. – Привіт, Артеме, я бачила тебе в магазині з якоюсь незнайомою пані. Він відразу замовк
Життєві історії 0
Я довго сиділа на своєму зручному дивані у нашій затишній вітальні, дивлячись на фотографію на стіні. Яскрава, дуже щаслива та усміхнена я, мій чоловік Микола, і наші двоє
Нещодавно я від сусідки дізналася, що моя племінниця з чоловіком до Німеччини виїхала. Я дуже засмутилася і відразу зателефонувала сестрі. – Чому ж ти мені нічого не сказала? Чому весь час говорила неправду? Як же Лариса могла поїхати за кордон, я ж їй хату свою віддала, щоб вона мене доглядала на старості років. На кого ж вона залишила мене? Сестра хвилину мовчала, а потім стала добирати слова
Життєві історії 0
Мій дім завжди був моєю фортецею, це мій рідний куточок, де я, які б труднощі не спіткали мене, почувалася наче в казці. Великий, цегляний, з високим парканом, що
Будучи пенсіонеркою, мені було складно прийняти рішення розлучитися з чоловіком, але й жити з ним далі не хотіла вже я. Зібрала речі і вирішила піти до сина з невісткою, думала вони зрозуміють мене. – Мамо, – сказав син, – ти ж стільки років з ним жила. Чому ти зараз вирішила піти? Буває і гірше. Ми розуміємо, що тобі важко. Але ж ти не можеш просто взяти і переїхати до нас. У нас маленький свій дім, двоє дітей
Життєві історії 0
Я сиділа на ґанку будинку свого сина, дивлячись на великий і яскравий квітник. Ті квіти, які я завжди любила, тепер здавалися чужими. Я відчувала себе чужою у свого
Ганна відчинила двері своєї квартири й уже хотіла піти до своєї кімнати, як раптом. – Ганнусю? Ганна Зінченко, десятий “А”? Ганна обернулася. Наче хтось за душу її торкнувся. І як вона одразу не впізнала. Перед нею стояв неабияк постарілий Володимир Коваленко, її однокласник, якого вона ніколи б в житті не забула. Але ж як він міг з’явитись тут
Життєві історії 0
Ганна Петрівна сиділа на кухні своєї старенької квартири, в руках тримала незаповнений аркуш і думала про те, що цей крок може змінити все її життя і не знала,
Ще до весілля Андрій мені запропонував, щоб гроші у нас були окремо, а не спільний сімейний бюджет. Я тоді мала гарну роботу, добре заробляла і нічого поганого в тому не бачила, адже мої свекри завжди так жили і прожили в шлюбі щасливо чимало років, навіть зараз пенсія окремо у них. Але я й гадки не мала про те, що тепер пошкодую, що погодилася з Андрієм тоді
Життєві історії 0
В мене вже руки просто опускаються, коли я дивлюсь на свій старий гаманець і згадую, що залишилася без нічого. Без грошей, без спокою, без можливості купити навіть щось
Свого часу мені дісталася у спадок хороша двокімнатна квартира моєї свекрухи. Я думала залишити її собі на старість, щоб здавати в оренду і жити на ці гроші, адже чоловіка не стало давно, пенсія у мене маленька і не хочу бути своїм дітям тягарем. Але моя менша донька Оксана зараз дуже бідно живе. Вони мають з зятем трьох дітей і бувають, часи, що й на хліб не вистачає. Тому я вирішила продати квартиру, щоб їм допомогти. Вже збиралася віддати їм ці гроші, але на душі неспокійно якось, адже маю ще одну доньку. Марина за кордоном вже давно живе, живуть вони з чоловіком заможно, вона має своє авто, але я не знаю, що робити мені. Чи правильно буде, якщо я віддам гроші усі Оксані, адже Марина теж дитина моя
Життєві історії 0
Зараз я, можна сказати, стою на порозі великого рішення, яке змінить все, чого я так довго прагнула, але, здається, здійснення цього вибору буде ще більшим випробуванням для мене.
Донечко, — мені недобре. Я вже не справляюся сама, – якось Марія наважилася набрати свою доньку. – Мамо, ну що ти таке кажеш? Я ж тобі надсилаю гроші, ти ж можеш найняти когось. – Гроші, доню, це не все. Мені потрібна ти. Мені потрібна рідна людина поруч. – Мамо, ти ж знаєш, я не можу. У мене двоє дітей, у мене робота. Я не можу її кинути. Ти ж знаєш, яка у мене важка робота. Мати все добре знала, але вже й до криниці не могла дійти сама
Життєві історії 0
Марія Павлівна сиділа на ґанку своєї старенької хати й дивилася на вечірнє небо. Сонце, мов останній золотий променець на її житті, тихо зникало за обрій, забарвлюючи небесну далечінь
Коли мами не стало, сестра приїхала з Польщі, хоча перед тим чимало років не з’являлася в селі. Коли маму провели, ми з нею сіли розмовляти. Виявляється вона розлучилася з чоловіком, тепер одна залишилася з дітьми і хоче мамину хату, хоча доглядала її я
Життєві історії 0
Я сиділа на ґанку маминої хати, і холодний вечірній вітер обіймав мене, ніби намагаючись розігнати всі ті спогади, які так вперто не хочуть відпускати. Нещодавно літні ночі були
Вже декілька місяців, коли донька з Німеччини нам телефонує, натякає, що вже додому повертатися не збирається, адже у неї там чоловік, діти, робота, мовляв, влаштувала добре там своє життя. Ми сприйняли цю новину з сумом, але мовчали спочатку. Але ми вже люди старенькі, важко одним в селі без допомоги і якось я сама Надію набрала, щоб вона нам допомогла. – Мамо, ну що ти починаєш? Я не можу одна з двома дітьми і двома старими батьками бути тут, щоб і вас сюди до себе забрати, та й в селі не чекайте мене, – донька мені сказала ще відразу
Життєві історії 0
Я сиджу на лавці біля хати й дивлюся на пожовкле листя, що кружляє в літньому вітрі, але вже починають опадати перші листочки і нагадують чим, що скоро прийде
Сестра у Львові вийшла заміж, а потім вони з чоловіком поїхали жити до Чехії. У Надії все там дуже добре складалося, було двоє дітей. А я жив в сусідньому селі від мами, тому і сам її доглядав, родини більше не було, та й сестра ніколи грошима не допомагала. Мама ніколи не хотіла писати заповіт, а коли її не стало, мені подзвонила сестра з-за кордону. – Олексію, ти ж розумієш, що ми маємо ділити хату. Ми ж обоє мамині діти
Життєві історії 0
Вітер тихо шурхотів через вікна, а я тоді сидів за столом, поглядаючи на порожню чашку кави. Я не знав, що робити. Все моє життя останнім часом, кожен крок,

You cannot copy content of this page