fbpx
Життєві історії
Свекри мої – люди заможні. У них простоюють дві квартири, мають кожен свій автомобіль. Вони ніколи не лізли в нашу сім’ю з чоловіком. У нас троє дітей і ми винаймаєм житло. Якось я набралася сміливості і натякнула свекрусі, що було б добре нам десь осісти, бо дітки втомилися від постійних переїздів, а грошей нам не вистачає зовсім. Я надіялася, що вона запросить нас у свою квартиру. Але мати мого чоловіка – дуже хитра жінка. Вона вирішила проблему по-своєму

Мої свекри – дуже дивні якісь люди. Вони ніколи не втручалися в наші з чоловіком сімейні відносини, але в той же час і хорошого нічого для нас не зробили. Незважаючи на те, що свекруха зі свекром живуть досить заможно і мій чоловік – їх єдиний син, вони вважають, що він повинен все у своєму житті досягти сам. При цьому у них самих основна частина майна – це те, що дісталося їм у спадок від їх родичів. Я розумію, що ніхто нікому нічого не винен і що кожна людина повинна домогтися чогось у цьому житті сама, але ж ми для них не чужі люди, і хоч чимось в міру можливостей вони могли б допомогти.

У батьків чоловіка простоюють дві квартири, вони їх поки не здають – кажуть, що ремонт шкода псувати, у який вони вклали чимало грошей. При цьому ми з трьома дітьми змушені поневірятися по орендованих квартирах. Мої батьки нам допомогти не можуть – вони живуть в селі і майже нічого не заробляють. Своїми силами накопичити на придбання житла у нас не виходить – вся зарплата йде на оренду квартири, їжу і одяг для всієї родини. Намагаємося заощаджувати на чому тільки виходить, не їздимо ніколи нікуди у відпустку, але грошей все одно в обріз, не вистачає щось суттєве відкласти.

Якось ми з чоловіком спробували поскаржитися його матері на те, що втомилися бігати по орендованих квартирах, що грошей постійно не вистачає, і що наші діти погано сприймають часті переїзди, натякнули що непогано було б нам осісти десь, якби мали якесь житло. На що свекруха сказала: «А нічого було так рано народжувати!»

За словами матері мого чоловіка, ми самі винні в тому, що нічого не нажили. Каже: «Потрібно було думати про придбання житла до того, як трьох дітей народили!» Але ми з чоловіком обоє дуже хотіли велику сім’ю. Я свого первістка і так народила пізно – в 28 років. Якби ми чекали, коли назбираємо на квартиру, то мені було б вже пізно народжувати. Сказала я все це свекрусі, але їй байдуже, таке враження, що вона зовсім мене не зрозуміла. У неї для нас одна відповідь: «Самі винні, що живете зараз так».

Я не розумію, як так можна ставитися до сім’ї власного сина? Невже цій жінці все одно, в яких умовах ростуть її рідні онуки, коли вони так добре живуть і можуть в усьому допомогти їм? Мені не хочеться остаточно псувати відносини з батьками чоловіка, адже вони хоч посидіти з нашими дітьми іноді можуть, але і як після подібних слів з ними спілкуватися – не знаю.

У мене в голові не вкладається, що якийсь там ремонт може бути дорожче власної сім’ї. Та й чим свекри взагалі думають? Адже вони вже немолоді люди, і не сьогодні, так завтра їм може знадобитися наша допомога, але я не думаю, тоді зрозумію їх. Що тоді? Як тоді вони збираються жити?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – medikom.

facebook